Як іранський мир нищить "рускій мір"

В разі, якщо візит турецького президента до Тегерана буде успішним, а Іран не втягнеться в чергову ядерну авантюру, Росія ризикує втратити одразу двох стратегічних союзників у регіоні - і залишитися виключно з напівлегітимним сирійським президентом у якості агента впливу

Тарас Паньо
Журналіст відділу міжнародної політики
Як іранський мир нищить "рускій мір"…

Турецький лідер прибуде до Тегерану на запрошення президента Хасана Роухані, але зустрінеться і з "духовним лідером" Ісламської Республіки - аятолою Алі Хаменеї. 

Рішення турецького президента вирушати до Ірану за лічені дні після згоди Тегерану та міжнародних посередників і появи реальної перспективи зняття санкцій не надто схоже на імпровізацію. Бо візит президента, який передбачає реальні переговори з кількох стратегічних питань, а, ймовірно, і укладення важливих угод - це річ, яка готується, як мінімум, тижнями. Подібна швидкість реакції явно свідчить про те, що Анкара розробляла "план Б" на випадок потепління між Іраном та Заходом, не зважаючи навіть на фактично антиіранські заяви президента Ердогана про те, що "події у Ємені випробовують межі нашого терпіння".

Про що ж так хоче переговорити Ердоган зі світською та духовною владою Тегеана? В першу, чергу, мова, звичайно, йде про вуглеводні. Навіть зараз Анкара щодня імпортує з Ірану близько 200 тис. барелів нафти і 28 млн кубометрів газу - що становить майже третину усіх турецьких потреб у газі. На тлі не надто видатних економічних успіхів останнього часу, Ердоган явно хоче отримати істотну знижку на іранські вуглеводні, щоб утримати на плаву бюджет і національну валюту.

При тому йому є що запропонувати Тегерану. В першу чергу - це можливість транзиту іранського газу до Європи. Транзиту масштабного, багаторічного і нічим не обмеженого. При тому Анкара може спробувати залучити до будівництва газогону як власні, так навіть і європейські кошти, істотно пришвидшивши процес. На сьогодні співпраця з Туреччиною є найпростішим і найшвидшим способом для Тегерану доправити свій газ до Європи.

Єдиною стороною, для якої ірано-турецька домовленість, якщо така буде досягнута, не є надто втішною перспективою, є Росія. Бо замість "Турецького потоку", який мав постачати російський газ до дружньої Греції, зараз є реальні шанси на "тегеранський потік", у якому по турецько-європейських трубах піде іранський газ. На додачу, до речі, до Трансадріатичного газогону, який має постачати до Європи газ із Азербайджану.

Якщо ці плани будуть реалізовані, то Росія, в сухому залишку, не тільки не зможе диверсифікувати (а фактично - припинити) транзит свого газу через Україну. Вона в середньостроковій перспективі ще й втратить південноєвропейський (і добре, якщо лише південноєвропейський) ринок газу.

При тому відхід Тегерану від Москви буде стимулюватись не тільки газовими контрактами. За інформацією з Ірану, керівництво країни має намір провести капітальну модернізацію нафтодобувної та нафтопереробної промисловості, зробивши акцент на нафтохімічне виробництво навзамін експорту сирої нафти. Подібна затія вимагає колосальних ресурсів, допомогти з якими Росія Ірану явно не в змозі. Тому і за позиками Тегеран, знову ж таки, піде або до Європи, або, з меншою ймовірністю, до Китаю. Що, знову ж таки, не сприятиме зростанню російського зовнішньополітичного впливу. Єдиною сферою, де співпраця Ірану з Росією ближчим часом увірватись не може - це ядерна енергетика. Проте на тлі зобов'язань Тегерана зупиняти й консервувати наявні центрифуги для збагачення урану, а не будувати нові, цей важіль не виглядає надміру впливовим.

У свою чергу Туреччина, реалізувавши давню мрію про роль "енергетичного хабу" між Європою та Азією, також буде незацікавленою у нарощуванні співробітництва з Росією. Хоча б тому, що для отримання західних грошей на реалізацію інфраструктурних проектів, в тому числі - й транзитних газогонів, доведеться як мінімум дотримуватись "зовнішньої пристойності" у стосунках з Путіним.

Хоча "не газом єдиним" обмежується поспішний візит Ердогана до Ірану. Насправді, тем для перемовин буде чотири - окрім енергетичних проблем, мова також йтиме і про Сирію, Ірак та Ємен.

Судячи зі всього, турецький президент хоче відіграти ще й роль негласного посередника між багатими монархіями Перської затоки та Іраном. На таку можливість вказує, зокрема, і те, що перед візитом до Ірану Ердоган мав довгу і непросту розмову з міністром внутрішніх справ Саудівської Аравії, близьким до спадкоємця престолу, Мухаммадом ібн Наїбом. Ймовірно, що посередник, чия позиція у конфлікті близька до саудівської, але який при тому має спільний інтерес з Тегераном, і зможе схилити іранських духовних лідерів якщо й не до поміркованості, то принаймні до менш демонстративного відстоювання власних інтересів у конфліктному регіоні.

В такий спосіб, одна єдина геополітична домовленість між Заходом та Іраном - не домовленість навіть, а щойно її проект - зрушив геополітичну рівновагу десятків країн. Будемо сподіватись, що зрушив на краще.

Бо все у цьому світі має свою ціну. Є така ціна і в іранської мирної угоди президента Обами. Вона не мала - у "рахунок" вписана сварка США з Ізраїлем та Саудівською Аравією, а також конфлікт між американською законодавчою та виконавчою владами. Але це тільки дипломатичний вершечок піраміди. Бо нижче проглядають щасливі харі бойовиків з "Хезболли" і хоуситських ополченців, кривавий туман Іраку, де підтримувані Іраном шиїтські бійці з "Ісламською державою" бідокурять у "визволених містах" незгірш за сунітських попередників, і ще багато-багато різної гидоти.

Прикро, але факт - аби боротися з ядерними загрозами, Вашингтону поки доводиться випускати на волю жахіття може й менші, але від того нітрохи не приємніші. Тішить те, що на Близькому Сході Москва із ляльковода потроху перетворюється на паяца. А яким буде кінцевий баланс цього торгу, доведеться побачити як не нам, то нашим дітям.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme