Ультрас "Шахтаря": У Донецьку з'явилися дивні військові у білих касках

- Розкажи трохи про себе. Скільки років, чим займаєшся?

- Мені 24 роки. У Донецьку я працював економістом на одній з фірм.

- Ми не будемо говорити з тобою про окупацію. Всі все вже знають і розуміють. Скажи лише чи були ультрас "Шахтаря" у 2014 році серед тих, хто виходив на проукраїнські демонстрації в Донецьку?

- Так, звичайно ми були там. Далеко не всі з ультрас ходили на квітневі демонстрації. Значна частина фанатів повела себе аморфно. Особисто я був на демонстрації, яку рівно рік тому розігнали "ДНРівці".

- На твою думку, чому значна частина фанів, як ти кажеш, повела себе аморфно?

- Цього сказати не можу. Керівництво "Шахтаря" тримало під ковпаком кілька клубних ультрас-рухів. Ви ж пам'ятаєте, що певну частину ультрасів не пускали на стадіон. Казали, що через піротехнику, але керівництву просто не подобалося скандування "Слава Україні! Героям Слава!". Тоді ми були в шоці, але не думали, що такі речі в майбутньому можуть вилитися у війну в нашому місті. Ахметову необхідно було підтримати проукраїнські рухи і врятувати місто. Можливо, він просто помилився зі своєю нейтральністю.

- Які ультрас-спільноти "Шахтаря" були за Україну, а які займали нейтральну позицію?

- Вибачте, але я не хочу про це говорити. Це все наша внутрішня тема.

- Ви зараз проживаєте в Донецьку?

- Ні, я виїхав з міста. Живу та працюю у Харкові. В Донецьку залишилися батьки. До них їжджу. Кожного разу переживаю, щоб "ДНР" не дізналося по якійсь базі мою приналежність до ультрас-патріотів. Більше того, я вже офіційно не є, якщо можна так сказати, ультрасом "Шахтаря".

- Чому?

- Після всіх цих подій, "ДНР" в місті, снарядів, що пролітають, на щастя, повз будинок моїх батьків, позицію керівництва клубу, яке не підтримує армію, а грається у нейтральність... всі ці речі набридли. Я вирішив піти. Але за "гірників" вболіваю. Любов нікуди не поділася. На матч з "Динамо" навіть до Львова поїхав, але фанатів у пабі.

- А що зараз відбувається у Донецьку? Що розповідають Ваші батьки?

- Та що розповідають: техніка їздить по місту, пенсії видають вже у рублях, цінники в магазинах майже всюди в рублях, роботи немає, люди голодні, але молодь чомусь щаслива. Та молодь, яка залишилася. Люди, які розуміли, що відбувається, виїхали, стали на ноги в інших містах. А залишилися в місті пенсіонери, ватна молодь та такі, як мої батьки, патріоти Донецька, які не хочуть їхати.

- Ми говорили з одним з фанів луганської "Зорі". Він розповідав, що терористи говорять про наступ. У Донецьку таких настроїв ваші батьки не помічають?

- Там йде шалене зомбування людей. Радіо слухати неможливо. Кажуть, якісь "казачі" пісні, новини про бомбардування українцями сусідніх сіл та Донецька крутять. Люди вже звикли до того, що в місті лунають постріли. Батьки кажуть, що артилерія працює, але вже не з житлових кварталів, як це було раніше, а десь далеко. Також в місті з'явилися якісь дивні військові з білими касками на яких є червона смужка. Щодо наступу вони мені нічого не казали.

 - Як Ви бачите майбтнє Донецька та України?

- Таке питаєте. Всі донеччани, що виїхали, живуть сьогоднішнім днем. У більшості з нас рідні там, в Донецьку, серед цих виродків. І дуже боляче, коли вони не хочуть їхати, а ми не можемо повернутися до них, бо треба якось допомагати виживати. Я бачу Придністров'я, на жаль. Було б добре, якби не стріляли, молимося, щоб війна скінчилася. Але жодного виходу із ситуації, що склалася, я не бачу. Ця трагедія розтягнеться на роки. Можливо, мої діти побачать концерт на честь звільнення Донецька від окупантів.