Половина українців вже не довіряє Зеленському: Чому радіти цьому не варто

Тривожні цифри  

На сьогоднішній день Зеленському повністю довіряють 13%, скоріше довіряють – 28%, скоріше не довіряють 25% і цілком не довіряють 25%. Отже, 50% населення сьогодні не довіряє президенту Зеленському. Такі дані вчора оприлюднила голова правління Українського інституту соціальних досліджень ім. О. Яременка Ольга Балакірєва. За її словами, протягом тривалого часу після обрання Зеленського президентом тримався позитивний баланс довіри до нього, але ситуація почала змінюватися у січні. "Ви бачите вже на тлі коронавірусу наші останні виміри, які були в травні й червні, показали зміну цього балансу, і зараз баланс довіри негативний", – розповіла Балакірєва.

Також вона наголосила на негативному балансі довіри до уряду (-54%), Верховної Ради (-55%), НБУ (-45%). А найбільше українці не довіряють НАБУ (-62,8%). Згідно з цим опитуванням, лише Збройні сили мають позитивний баланс довіри, всі ж інші силові структури та ключові державні інституції пішли в значний мінус. Це - дуже тривожні цифри, їх можна витлумачити як неймовірну слабкість влади, що може призвести до подальшої розбалансованості державної системи. А на носі місцеві вибори, в результаті яких ми можемо отримати цілі регіони, де містечкові еліти, за підтримки певних політсил у Києві, спробують почати гру у самостійництво, розгойдуючи центр.

Не менш тривожні цифри і щодо оцінки населенням діяльності влади. Майже 70% вважають ситуацію в країні напруженою (55,8%) і вибухонебезпечною (14,1%). При цьому спокійною ситуацію в Україні назвали лише 24%, а благополучною 1,3%. Немає жодного напрямку, в якому б дії влади населення вважало успішними: 82,7% опитаних не бачать успіхів у боротьбі з топ-корупцією, 81,8% - у притягненні до відповідальності попередників, 82,5% - у виведенні країни з економічної кризи, 80,7% назвали неуспішними дії влади у припиненні конфлікту на Донбасі. Всі ці негативні оцінки можна вважати розплатою за популізм Зе-команди, за минулорічні обіцянки, обгорнуті в яскраві обгортки "я ваш вирок", "кінець епохи бідності", "весна прийде – саджати будемо" і так далі. Але радіти озвученим цифрам не варто. Доказ можна знайти у цьому ж опитуванні: майже 45% громадян висловилися за надання ОРДЛО особливого статусу для припинення війни, у той же час скоріше не підтримали б таке рішення або не підтримали взагалі сумарно 37,3%, тобто, менше. Такі цифри означають, що виборці Зеленського, які розчарувалися в ньому, активно дрейфують у бік проросійських сил.

Про цю тенденцію кажуть і самі соціологи. Так, гендиректор Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) Володимир Паніотто в інтерв’ю "Укрінформу" зазначив, що розчаровані у нинішньому президенті стали переважно виборцями одного з лідерів "ОПЗЖ" Юрія Бойка, а розчаровані у "слугах" не перетікають до націонал-патріотичних сил, а стають симпатиками "ОПЗЖ" чи партії Шарія.

Сценарії на майбутнє: як Ющенка, чи як Черновецького?

Пан Паніотто нарікає, що опозиція "не пропорційно" розподіляє свої зусилля, переважно критикуючи Зеленського і його команду. З цим можна не погодитися, адже сама влада політично мотивованими справами проти попередників, проти Софії Федини, Марусі Звіробій та багатьох інших відштовхує від себе націонал-патріотичні сили. І не лише цими справами. Тут все в комплексі – і заяви певних керманичів про перегляд закону про мову, і одностороннє відведення наших військ на окремих позиціях, і кадрові призначення людей, пов’язаних із "регіоналами" та олігархами. Перелік можна продовжувати і продовжувати. То чи варто відбирати лопати у можновладців, які дружно риють собі братську політичну могилу?

Насправді, коли дійде до вибору, підтримати Зеленського чи Бойка, Медведчука, Шарія і тому подібних, саме нацдеми, націонал-патріотичний виборець, може й з неохотою, але поставить галочку навпроти прізвища діючого президента. Бо інакше – в обійми Росії, а не в Європу. Ось коли на Банковій зрозуміють, що цього виборця не треба дратувати, що саме він є опорою держави, а не ті, хто голосує за брехню про низькі тарифи і суцільну шару, тоді у "зелених" є шанс утримати ситуацію в країні і утриматися при владі самим.

Але є інший сценарій. Він може втілитися не сьогодні і не завтра, а коли рейтинг влади піде у круте піке і виникне запит суспільства на чергове перезавантаження. Такий запит нині активно стимулюється медіа та соцмережами. І далі стимулюватиметься ще потужніше. Приціл зроблено на дочасні парламентські вибори з метою приходу до Ради значної кількості проросійських сил, які зможуть утворити антизеленську коаліцію. Такий розвиток подій зараз виглядає малореальним, але сценаристи нікуди й не поспішають – рейтинг влади падатиме, невдоволення населення зростатиме, і в слушний час його спробують конвертувати в голоси дуже значної частини виборців.

Подібні сторінки в історії ми вже переживали за президентства Віктора Ющенка, коли за результатами парламентських виборів 2006-го року "регіонали" взяли перше місце і після тривалих переговорів про коаліцію створили її не з ющенківською "Нашою Україною", а з комуністами і соціалістами. Потім був сумнозвісний "Універсал національної єдності" і призначення Віктора Януковича прем’єр-міністром. Чи знайдуться у дочасно обраному парламенті союзники в "ОПЗЖ", яка зараз найбільше виграє від падіння довіри до чинної влади? Так вони вже є, варто подивитися на голосування окремих фракцій. Чи може бути коаліція проросійських сил зі "слугами"? А вона все одно нічого Зеленському не дасть, бо його "з’їдять". Не "свій" прем’єр і непідконтрольний уряд, у зв’язці з коаліцією, швидко перетворять президента на весільного генерала. Або ж йому доведеться знову розпускати парламент, як це зробив Ющенко, але немає жодної гарантії, що результати "слуг" стануть кращими.

Експерти знаходять схожість Зе-команди і "молодої команди" Черновецького, тільки з різницею у десятиліття. Команда Леоніда Михайловича також почала чудово – нові обличчя, люди не із влади, мер своєрідний. Плавав, підтягувався на перекладині, співав. Потім під тиском опозиції у Києві пройшли дочасні вибори, на яких Черновецький знову переміг, а його іменний блок створив коаліцію в Київраді. А чим зрештою закінчився цей проект? Призначенням головою КМДА "регіонала" Олександра Попова і поступовим позбавленням законно обраного міського голови контролю над містом. А згодом, під тиском несприятливих обставин, повалилася і промерська фракція. Так пішла в історію перша версія "слуг народу" на локальному, столичному рівні.