Зеленський пішов стежкою Порошенка: Чи допустять Україну до Програми розширених можливостей НАТО

Гостра дискусія, що виникла в країні після відмови чинної влади від подачі заявки на отримання Плану дій щодо членства в альянсі, не пройшла на Банковій непоміченою – і там, схоже, вирішили "щось зімпровізувати". Роль можливого "замінника заявки на ПДЧ" мала виконати пропозиція зробити Україну учасником Програми розширених можливостей НАТО. В тому, що рішення було власне зімпровізованим, особливо сумніватися не доводиться – перші згадки про нього сплили буквально за лічені дні до того, як президент України Зеленський учора перед початком засідання комісії Україна-НАТО у Києві запропонував "предметно розглянути" приєднання нашої країни до Програми розширених можливостей, і висловив впевненість в тому, що "Україна готова до переходу на цей новий рівень співпраці".

Хоча міністр оборони Андрій Загороднюк і розповів сьогодні, що під час його візиту до штаб-квартири НАТО минулого тижня представники багатьох країн "підтверджували підтримку приєднання України до EOP (Enhanced Opportunities Partners-ред.)".

А іще за добу президентська пропозиція, судячи з усього, трансформувалася у реальність – у всякому випадку, віце-прем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Дмитро Кулеба повідомив, що Україна офіційно звернулася до НАТО з проханням приєднатися до Програми розширених можливостей.

При тому перші спроби України приєднатися до EOP датуються 2016 роком – коли тодішній президент України Петро Порошенко заявив про досягнуту домовленість, яка призведе до отримання нового статусу у стосунках з альянсом. І не на мітингу десь на Галичині заявив, а на спільній з генсеком НАТО прес-конференції після завершення засідання комісії Україна-НАТО. Зовсім як учора Зеленський.

Розгляд триває вже четвертий рік. А українська влада, яка "посоромилась" попросити ПДЧ після 11-літнього мовчання з моменту Бухарестського самміту, проявила просто дивовижну настирливість – і знову попросилась в EOP.

Яким буде результат цієї настирливості – покажуть наступні декілька років. Але стосовно Програми розширених можливостей хочеться сказати кілька принципових моментів. По-перше, в ній беруть участь ті держави, які не збираються вступати в НАТО. Або через оголошену нейтральність, або з якихось інших міркувань, але – не збираються. З Цього правила наразі є тільки один виняток – Грузія. Всі інші учасники EOP – Австралія, Фінляндія, Йорданія та Швеція – до НАТО наразі не збираються.

По-друге, ця програма не передбачає якихось гарантованих преференцій для учасників, оскільки рівень і специфіка співпраці між НАТО і країнами – учасниками програми визначаються в кожному окремому випадку окремо. Якщо у випадку зі Швецією акцент робиться на співпраці у протидії російським агресивним діям у балтійському регіоні, то з Йорданією, наприклад, співпраця полягає в допомозі з кризою, викликаною припливом до країни сирійських біженців.

Тому навіть прийняття України до цієї програми гарантує Україні незрівнянно менше, аніж ПДЧ. Хоча в якості демонстрації бажання чинної влади співпрацювати з альянсом "взагалі", повторна пропозиція Зеленського зробити Україну учасником Програми розширених можливостей НАТО, звичайно, виглядає достатньо переконливо.