Зеленський "у шпагаті": В яку пастку завів українського президента Путін

Загибель 4 військових на Донбасі під гранатометним обстрілом стала найбільшою одномоментною втратою від початку президентства Володимира Зеленського. І поставила чинного президента країни у непросте становище. Подібні втрати були нечастими навіть у період правління Порошенка – тому негайно після події Зеленський написав у соцмережах про те, що "хлібне перемир’я тривало 17 днів". Вочевидь, натякаючи на той факт, що воно закінчилось.

Але вже на сьогоднішньому брифінгу його думка ніби як змінилась – в першу чергу, під тиском аргументації керівника Генштабу Руслана Хомчака. Який розповів про те, що кількість обстрілів на Донбасі, насправді, зменшилась до безпрецедентних величин, і що обстріли тепер "несуть неприцільний характер". Хоча є "непоодинокі випадки", коли обстріли "носять характер іноді і прицільний". Розумій, як хочеш. Особливо на тлі потоку трун.

Маніпуляції Хомчака стануть одним із серйозних ударів по іміджу "нової команди" – оскільки до болю нагадують бюрократичний дискурс хоч за часів Порошенка, а хоч і за часів Леоніда Кучми. Втім, цей факт Зеленський поки що не помітив – чи вдав, що не помітив. Якщо, звичайно, дивний сольний виступ Хомчака не був частиною угоди між ним та президентом – що видається цілком можливим.

У якості реакції на події Зеленський пропонує якомога швидше відновити переговори у нормандському форматі – при чому на найвищому рівні. Він телефонує Володимиру Путіну для того, щоб висловити своє незадоволення наявним станом справ – і, знову таки, запропонувати участь у переговорах на найвищому рівні. Аналогічні контакти вже анонсовані і з Берліном та Парижем.

З позиції "миротворця", яку ще на президентських виборах обрав для себе Зеленський, така реакція є єдино можливою. Оскільки адекватна військова відповідь на російські провокації не тільки поставить хрест на цьогорічному кривавому "перемир’ї", але й стане наочним свідченням того, що передвиборна теза Зеленського про "зупинити війну просто" була відверто неправдивою. З іншого боку, сьогоднішня позиція Зеленського є і вкрай вразливою. По-перше, йому можуть банально відмовити – як нормандські лідери, так і Володимир Путін. Оскільки і для Меркель, і для Макрона кожна зустріч на найвищому рівні стосовно конфлікту на Донбасі – це втрачений час і зіпсований рейтинг. Вони не в стані адекватно вплинути на політику Кремля, "зімпровізувавши" щось на місті. Навіть якщо б російська сторона була б договороспроможною – потрібними були б довгі місяці підготовчої роботи дипломатів для того, щоби потім вищі посадовці приїхали і підписали вікопомний документ. На таку "нормандську зустріч" і Меркель, і Макрон приїхали б обов’язково. Але в реальності на них, в кращому випадку, чекають переговори з ботоксною маскою Путіна – яка ні про що не збирається домовлятися.

Окремим питанням є згода і російського президента на зустріч. Хоча б із тієї простої причини, що в Кремлі чудово розуміють – загибель солдатів на передовій – це потужний удар по підтримці українського президента. А домовлятись із Зеленським без іміджу їм буде набагато простіше, ніж із "тріумфатором двох виборчих кампаній".

Тому "нормандської зустрічі" на найвищому рівні, скоріше за все, не буде. А навіть якщо вона трапиться – не зовсім зрозуміло, яких практичних наслідків може дочекатись від неї Україна. Оскільки Володимир Путін повторить європейським лідерам все те, що вже неодноразово було сказано, нагадає про відсутність "особливого статусу" Донбасу і амністії для тамтешніх військових злочинців, скаже, що "українці також щось-там порушують" – для  додання вагомості цій заяві росіяни цілком здатні обстріляти кілька цивільних об’єктів, щоб скинути вину на ЗСУ – і повернеться до Москви.

Складається враження, що Зеленський сподівається на зустріч у "нормандському форматі" як на акцію з порятунку його рейтингу. Але ні Путін, ні Меркель з Макроном у його фан-клуб не записувались. Таким чином, чинний український президент опинився в ситуації, з якої немає простих виходів. Якщо він озвучить тезу про недоговороспроможність Путіна, покладе край сумнівному перемир'ю і звернеться до США з проханням про збільшення військової допомоги – ці дії будуть виправданими і логічними, але явно не сподобаються його електорату. Вдячними будуть хіба спічрайтери "зе-команди", які зможуть спокійно копіювати промови Порошенка для його наступника. А якщо Зеленський вдаватиме що "нічого не трапилось" – його ж власний електорат, рівно як і його внутрішньополітичні опоненти – отримуватимуть вагомі аргументи проти такої політики із кожним пораненим чи вбитим солдатом.

Який вихід із цього глухого кута обере чинний український президент – сказати однозначно складно. Але його "вікно можливостей" для такого виходу звужується із кожним наступним "іноді і прицільним обстрілом". Як тане і бойовий дух армії, яка наразі виконує роль живої мішені для російських обстрілів.