Платня у 100 тис. і робота за їжу. Навіщо Шмигаль і Арахамія риють яму між депутатами і народом

Яка ж прірва між владою та народом! Депутатам потрібно давати по 100 тис. грн зарплати, вважає голова фракції "Слуга народу" Давид Арахамія, а сім'я із чотирьох осіб проживе і на 16 тис. грн, упевнений прем'єр Денис Шмигаль. Але не поспішаймо з висновками. Спершу варто зрозуміти, про що вони. А потім вирішимо, чи можна їх зрозуміти

Олексій Шевнін
Заступник головного редактора, редактор відділу "Економіка" "Ділової столиці"
Платня у 100 тис. і робота за їжу. Навіщ…
Фото: t.me/dark_k/2094

Про це пише "Ділова столиця".

Умовно назвемо ці дві думки "поглядом Арахамії" і "поглядом Шмигаля" - прізвища не настільки важливі, але так вже сталося, що саме ці топ-політики відзначилися в один і той самий час заявами на цю маркерну тему, розлютивши соцмережі.

Погляд Арахамії

Ми живемо в капіталістичному світі. І голова фракції "Слуга народу" Давид Арахамія, що прийшов у владу з IT-бізнесу, напевно вважає, що в інтерв'ю НВ говорить вкрай важливі речі: "Зарплата депутата має бути вища, якщо у суспільства більш високі очікування, ніж це було раніше. Називають різні суми - від 70 тис. грн до 100 тис. грн". Тонкий момент - він одразу ж дає задню, мовляв, не знає, "чи має право депутат отримувати високу зарплату, якщо народ живе бідно". Але сама прив'язка до високих сум - знак, що мислить політик такими порядками. І він має рацію. Має рацію в одному, що якщо людина працює тільки за зарплату, а зарплата - винагорода за працю, кваліфікацію і відповідальність, у нардепа має бути дуже високий оклад. Першокласні менеджери, генії юриспруденції, великі стратеги і галузеві експерти захочуть отримувати за свій час і вміння кращу зарплату і підуть туди, де більше дають. Тобто не в Раду на 20 тис. Зарплата - мірило якості роботи. Ринок.

А втім, це в теорії. Насправді і у комерції все не так однозначно. А де починається велика політика, бізнес вже не працює "по економіксу", і люди не просто продають свою працю. Адже сам Арахамія погодився піти у парламент, знаючи, яка там оплата.

Насамперед, що виринає в пам'яті, - сумна банальність: бізнесмени, лідери суспільної думки та інші йдуть у владу, щоб "вирішувати питання" - або свої, або чужі, це прибуткове заняття, перед яким тьмяніє жалюгідна платня від держави. Що тут скажеш. Йдемо далі.

Вигоди від депутатства - не тільки в зарплаті і не обов'язково в "лівих" доходах. Важливий і сам статус (який можна і чесно монетизувати), і унікальні навички (якщо людина дійсно працює), і бажання щось змінити в країні (таке теж буває), і напрацьовані зв'язки. Крім кількох винятків, у парламент не йшли люди із нижчого щабля піраміди Маслоу. Вони вже заробили / заробляють собі на прожиття. Які саме потреби керують людьми в Раді, сказати не завжди легко, але точно не базові. Згадаймо, як Мустафа Найєм цілком резонно скаржився на 6,5 тис. депутатської зарплати в 2014 р. Скаржився, але мандат не здавав.

Звичайно, депутату з огляду на специфіку роботи потрібно підтримувати певні стандарти життя - працювати з виборцями, здійснювати ділові поїздки, акуратно виглядати... Арахамія знову правий - у нардепа має бути більше, ніж на хліб. Справді, йому дають доплату в розмірі місячного заробітку на виконання депутатських повноважень і щедро оплачують відрядження! Але чому депутату потрібно 100 тис. грн, а не, приміром, 500 тис. грн? За ринковою логікою головного "слуги" Ради, тоді можна буде найняти фахівців ще в п'ять разів крутіших, і якість законів значно підвищиться. А це в масштабах країни сторицею окупить всі витрати на парламент. Win-Win.

Відповідь очевидна. Немає лінійної залежності між окладами нардепів і якістю роботи парламенту. Якщо без доплат і компенсацій, парламентаріям минулого скликання (в якому Найєму не вистачало) до кінця каденції значно підвищили оклад - до 19,2 тис. грн. Краще стало?

І що показово. Все це зрозуміло і депутатам, і міністрам. Та коли справа стосується їх самих, політики кидають на ситуацію "погляд Арахамії" і починають говорити про ринок і конкурентні зарплати як умови кращої роботи вищих органів влади. Одна ремарка: це про політиків, які представляються "непопулістами". Мається на увазі, що інші теж так вважають, але закликають посадити нардепів на мінімалку - на те вони і популісти...

Погляд Шмигаля

Зовсім інші турботи у Дениса Шмигаля. Коли він у інтерв'ю "РБК-Україна" говорить про зарплати, то думає про народ. І, до речі, теж "по економіксу", виходячи з принципу обмеженості ресурсів. Прем'єр каже, що уряд має можливість надати людям роботу на... 6 - 8 тис. грн. "наприклад, класти бруківку або озеленюванням займатися". І, певна річ, при цьому захищає думку, що сім'я з двома дітьми може прожити на 16 тис. грн. Ринок - це ринок, як може держава, так і допоможе. І не біда, що ця сума в перерахунку на члена сім'ї менша за фактичний прожитковий мінімум в 4 352 грн (до речі, розрахований урядом). Простими словами, це ті гроші, на які можна купити тільки вкрай необхідне для життя. Шмигаль все це розуміє і уточнює: "Для того, щоб харчуватися, достатньо. Якщо розглядати одяг, інші предмети і засоби побуту, тоді згоден. Але я повторюю, це не заощадження, ми говоримо суто про заробіток, щоб елементарно прожити".

Що в підсумку. Коли топові політики розмірковують про доходи на душу населення, вони міркують глобально - найголовніше, щоб люди не померли з голоду. А так нехай працює ринковий механізм. Ресурси обмежені. Економіка, нічого особистого. Це "погляд Шмигаля".

Коли ж мова про них, політики відразу представляють суми, на які можна жити гідно. Адже потрібні конкурентні зарплати. Економіка, нічого особистого. Це "погляд Арахамії".

Ще один висновок. Політикові треба знати економіку. Можна з розумним виглядом пояснити все.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme