Закон про вибори, як лакмусовий папірець обману суспільства

Ця тема тепер дійшла до Евересту нашого політикуму: до заяви послів ЄС. І тепер, можна не сумніватися, нас всіх рівнях всі почнуть кричати про те, що нам потрібен закон про вибори, який врятує країну.

Для всіх тих, хто вже ввійшов в соціально-мережевий і телелешоу-естаз з цього приводу, чи тільки збирається це зробити, я хочу запропонувати кілька думок, які дещо йдуть врозріз з лінією громадськодумної програми.

1. Європейці почали говорити про цей закон виключно з однієї причини: вони вважають, що вибори неминучі (хоч і повторюють, як мантру, що вони вважають вибори злом), а тому потрібно міняти правила гри зараз. Які мають бути ці правила гри вони не знають і, в цілому, їм все одно. Для цього є грантоїди (громадянське суспільство), яке підкаже де і які коми треба розставити. Колись Маяковський, після написання своїх віршів говорив своїй коханці Лолочці Брік: “Пусть Брик (чоловік Лолочки) расставит запятатки”.

2. Громадянське суспільство давно взяло гранти на написання нового закону і тут ми можемо побачити дві лінії поведінки. Перша – почнеться війна за те, хто переможе в номінації автор закону про вибори і отримає хороший шанс виграти чергове кількарічне фінансування. Другий: всі 3-4 організації об’єднаються і почнуть спільно розповідати про партисипативну демократію, інклюзивність процесів і транспарентність ще там чогось. Одним словом, все буде як завжди, хоча спільний знаменник всіх цих процесів один: інша (відмінна від “громадськості”) точка зору є злочинною по відношенню до українського народу.

3. Я відкрию страшну таємницю: закон про вибори не має жодного значення поки у нас існує підкуп виборців. Навіть наша нинішня дегенеративна система виборчого законодавства була б адекватною, аби не підкуп. Але повірте мені, ніхто з політичних сил не буде нічого робити по боротьбі з підкупом. І громадянське суспільство також нічого не буде робити. Чому? Тому що вибори - це гроші, дуже хороші гроші. І лояльність коштує дорого. Дві сотні округів (відкриті списки – це також округи) дають можливість в одній області бути принциповим, в іншій лояльним, подекуди чесним чи частково чесним. А ОБСЄ і європейцям взагалі все це нецікаво – не стріляють на дільницях, відкритого дурдому нема, от і добре. Народ на вулиці не вийшов масово – значить все відбулося в межах демократичного вибору.

Саме тому, розмови про закон про вибори – це димова завіса. Це зміна правил гри, які допоможуть партії Х перемогти партію У. І всі крики про недемократичний майбутній закон – це крики тих, хто вважає, що запропонована система дозволить конкуренту на старті мати кращі шанси (або законопроект конкурента по грантах може перемогти). Конкурентність, транспарентність чи законність – це красиві слова. В основі лежать зовсім інші процеси.

І останнє. Закон треба міняти, але головне не довести ситуацію до абсурду, бо ми почнемо війну не за принципи, а за тимчасові політичні дивіденди.