За заповітом Богдана. Рябошапка буде садити "за соціологією"

Про це пише "Ділова столиця".

Піврічне перебування Зе-команди при владі призвело до того, що популізм поширюється тепер не тільки на сферу публічної політики, що, власне, в Україні було завжди, але й на сферу права, зокрема й кримінального. Останнє можна без перебільшення вважати українським ноу-хау. Юридичним, управлінським та, якщо хочете, метафізичним.

Коли ще кандидат в президенти Володимир Зеленський на рекламних білбордах обіцяв після своєї перемоги на президентських виборах саджати у в'язницю тих, чиє місце біля керма країни він зі своєю командою мав намір зайняти, він якщо і відрізнявся від попередників, то лише формою, але не змістом. Карати тих, хто "розкрадає країну" обіцяв і Ющенко, коли при владі був Кучма, і Янукович, коли при владі була Тимошенко, і вся опозиція, коли президентом був Янукович. Власне, слоган Зеленського "весна прийде - саджати будемо" - це лише парафраз гасла часів Помаранчевої революції "бандитам - тюрми". Правда, навіть у слоганах є суттєва термінологічна різниця - одна справа, коли саджати обіцяють "бандитів", і дещо інше, коли обіцяють саджати в принципі.

Так от, майже щоразу обіцянки відправити на нари попередників розбивалися на практиці об закон, якого хоч-не-хоч, а потрібно хоча б намагатися дотримуватися. Не шанувати Кримінальний кодекс зміг собі дозволити хіба що Віктор Федорович, але для нього нічим хорошим це не закінчилося. Сьогодні ж ми всі спостерігаємо картину, коли необхідність дотримуватися закону і права людини намагаються підмінити дуже ефемерним, але досить ефектним відсиланням до "народної волі". Мовляв, для влади більш ніж достатньою підставою для виправдання будь-яких своїх дій є той факт, що "цього хочуть люди".

І поки подібні заяви роблять особисто Зеленський або голова його офісу Андрій Богдан, сказане ще можна списати на політичний популізм і демагогію, але коли щось подібне дозволяє собі генеральний прокурор України - людина, що здійснює в межах своїх повноважень процесуальне керівництво над всіма розслідуваннями в країні, це вже ламає в державі правовий базис.

І саме це у своєму останньому інтерв'ю зробив генпрокурор Руслан Рябошапка. Зокрема, кажучи про те, якими критеріями він буде визначати свою успішність як генпрокурора, Руслан Георгійович зазначив, що виключно соціологією, тобто рівнем довіри населення до органів прокуратури. Ну а поправити невисокий рівень довіри, за словами Рябошапки, можна "посадками, до того ж гучними посадками". "Суспільство вимагає крові. Суспільство вимагає посадок", - пояснив генпрокурор. Тобто виходить, що Офіс генпрокурора буде саджати чиновників не тому, що ті порушили закон, а тому, що цього вимагає суспільство, яке "втомилося від несправедливості".

Заради справедливості варто відзначити, що Рябошапка якихось рамок пристойності все ж намагався дотримуватись, зазначивши також, що "ми не завжди можемо і повинні давати суспільству те, на що воно чекає", але загальну картину це не дуже виправило.

І зовсім не випадковим є те, що пасажі Рябошапки про суспільство, яке "хоче крові" та соціологію як головное мірило будь-якої управлінської діяльності безпосередньо перегукуються з недавнім інтерв'ю Андрія Богдана, в якому голова президентського офісу наполегливо повторював, що керується в першу чергу настроями в суспільстві, про які черпає відомості зі звітів соціологів.

Власне, про те, що Рябошапка пов'язаний з Богданом, говорили і задовго до цього інтерв'ю, але зараз генпрокурор практично прямо підтвердив, що регулярно спілкується з головою Офісу президента, назвавши, правда, їхні відносини лише "давніми" та "приятельскими". І тут треба згадати, що Богдан - людина, яка зовсім не далека від юриспруденції. Він професійний і дуже успішний адвокат, чиєю головною професійною навичкою було вміння використовувати закон для досягнення мети своїх клієнтів. Щось подібне ми спостерігаємо і зараз, але вже на найвищому політичному рівні. Адже приятель Богдана Рябошапка хоч і має формальну юридичну освіту, проте більшу частину свого життя пропрацював чиновником в органах влади, і від юридичної практики був трохи далі, ніж Богдан. Ось і виходить, що сьогодні генпрокурор, чия функція спостерігати за дотриманням закону, може бути під впливом помітно більш досвідченого в юридичному плані Богдана, який краще за все в житті вміє користуватися законом.

Чи варто дивуватися, що саме політичною доцільністю і бажанням догодити настроям мас намагається керуватися генеральний прокурор. Якщо суспільство "жадає крові" (а масам завжди приємно спостерігати за падінням сильних світу цього), то треба садити кого вийде, аби лише був представником старої влади. Якщо соціологія показує, що накручений виборчою кампанією народ чекає на покарання для Гладковського-Свинарчука, то його справа стає куди актуальнішою, аніж забута справа Миколи Азарова. А якщо ще один "давній друг" і колега Богдана Андрій Портнов зацікавлений перевести стрілки у розслідуванні справ Майдану на злочини проти правоохоронців, то саме в цьому напрямку і почне рухатися слідство.

"Народна воля", до якої апелюють і Богдан, і Рябошапка, може бути одночасно і політичною технологією для досягнення електорального успіху і знищення конкурентів, і юридичним інструментом, що дозволяє обходити закони. Таке собі політичне "вундерваффе".