З вірою в месію: Чого не зробить новий президент України

В останній день березня ми знову обиратимемо президента України. Шостого за 28 років державності. Чимало претендентів на булаву вже сьогодні обіцяють нам мир за "один термін", швидкі зміни, ЄС та НАТО і чимало інших "пряників", думка про які кожному з нас болить, а віра в здійснення цієї мрії - гріє серце. Хтось грає на емоціях, демонструючи сльозливі теми в серіалах, де шахтарі окупованого Донбасу рятують шахтарів на Західній Україні. Але по старій традиції середньостатистичний українець забуває, що Україна - парламентсько-президентська республіка. А глава держави має обмежене коло повноважень і чітку відповідальність за окремі речі, які прописані в Конституції. 

За лічені дні до виборів хочеться поговорити про те, чого точно не зможе зробити цей шостий президент, якого ми вже цієї весни оберемо. Буде це хтось із фаворитів: Петро Порошенко, Володимир Зеленський, Юлія Тимошенко чи хтось інший, незалежно від прізвищ і статі.

По-перше, завдяки парламентсько-президентській моделі глава держави в нас є гарантом Конституції, відповідальним за зовнішню політику та збройні сили. І він точно самостійно не зможе змінити ситуацію в нашій державі, модернізувати країну, провести реформи. Бо його закони повинні все одно пройти через парламент, як і багато внутрішніх рішень, пов'язаних з модернізацією держави. Так, президент призначає голів ОДА, очільників СБУ та ГПУ (мають так само бути затверджені парламентом), має навіть власних міністрів в Уряді. У нього є більше влади, ніж йому відведено в системі завдяки домовленостям з різного роду групами у політиці та елітах (результат цих домовленостей рідко коли можна спрогнозувати). Втім, президент в Україні - це не месія, від якого залежить все, і який за бажанням може перевернути ситуацію догори дригом та навпаки. Ми знаємо за ці п'ять років можливості парламенту, коаліції і кооперації з діючим президентом. Новий очільник держави, цілком можливо, до осені буде "домовлятися". А після осінніх парламентських виборів ми ризикуємо отримати ще більш мозаїчний парламент з невідомо якою коаліцією і волею до радикальних реформ. 

По-друге, президент не може завершити війну і принести мир. Бо президент України - це лише один з гравців на глобальній шахівниці, де партію Донбасу і Криму розігрують Путін від Росії, лідери ЄС, США, а також еліти, які заховані за спинами сильних світу цього. Тому президенту доведеться домовлятися. Безперечно, новий глава держави може обрати силовий сценарій деокупації Донбасу. Але наразі він не декларований і не прописаний в діючих міжнародних угодах, а також він не гарантує перемоги. Звісно, що лідер держави може швидко принести в Україну мир домовившись з Росією. Але російська доктрина вже десятки років побудована на відсутності поступок, які там вважають ознаками слабкості. Тому швидкий мир буде рівнозначний капітуляції - він буде на їхніх умовах. Тут ми маємо чимало соціологічних досліджень, які свідчать зацікавленість українців у мирі, але від Донбасу та Криму наше населення відмовлятися не готове. Тому президент так чи інакше залежатиме від думки мас. І території не здасть. А значить швидкого миру не буде. Навіть якщо вдасться створити диво та домовитися за один 5-річний термін, то за миром послідують десятки років нормалізації життя на Донбасі. Про Крим - окрема розмова. 

По-третє, майбутній президент не пересаджає всіх корупціонерів та не знищить олігархів. Мріяти про це - наївно. Наша економічна модель занадто складна і олігархи є її частиною. Одномоментно знищення їх як клас навіть в теорії спричинить відсутність довіри до влади від міжнародних інвесторів, бо такий сценарій супроводжуватиметься насиллям. Так чи інакше, майбутній президент не матиме стільки влади, щоб позбутися всіх олігархів - є ж юридична сторона питання. Стосовно корупціонерів історія схожа. Ними займаються антикорупційні органи. А для більшої ефективності потрібні реформи ГПУ, органів слідства, а також успішне завершення чи взагалі перезапуск судової реформи. З усім цим президент не поратиметься сам - йому потрібна допомога парламенту. І все це забере кілька років навіть якщо гілки влади будуть єдині. Тому і тут месійства не вийде. 

По-четверте - тарифна тема. Президент не може зменшити тарифи.  Бо встановлення тарифів на газ не належить до повноважень президента. Ціну на газ має визначати ринок. Субсидії на газ для окремих верств населення — сфера відповідальності Кабміну.

Віра у месію і всесилля президента тягнеться ще з часів СРСР. І вперто підтримується самими кандидатами в президенти, які у власних програмах та обіцянках не цураються виходити за межі власних повноважень, бажаючи купити електорат солодкими словами. Народ, на жаль, не хоче читати Конституцію і законодавство.

А що ж тоді може зробити новий президент? 

По-перше, він може і має бути гарантом Конституції. По-друге, президент повинен відповідати і продовжувати реформу ЗСУ, посилювати армію в умовах війни, стимулювати розбудову оборонної галузі. По-третє, президент має зібрати навколо себе професійних дипломатів і продовжити захищати інтереси України впевнено на міжнародній арені. Санкції проти Росії, переговори з лідерами ЄС та США, інвесторами та МВФ (разом з прем'єром). А також змінити інформаційну повістку та рівень комунікації з суспільством. 

Шановним українцям також варто зрозуміти, що хто б не став президентом, він або вона матимуть досить високий антирейтинг. І частина суспільства присвячуватиме 5 років життя, щоб нещадно критикувати главу держави. Суспільство - це й різні антикорупціонери, ЛОМи, а також борці за щось хороше, проти поганого. Тому не варто очікувати месію - час для безболісних реформ і змін минув, шостий президент буде обмежений в рухах. Але варто також пам'ятати, що зміни є, хоч і повільні. Просто згадайте Україну 90-х.