Як Україна може виконати вимоги Будапешта щодо Закарпаття

Ще вчора здавалось, що все не так погано. Угорський посол Ерно Кешкень розповідав, що між Угорщиною та Україною треба шукати компроміс, і пропонував зберегти викладання у школах угорською, натомість значно збільшивши кількість годин на вивчення української. Здавалося, що починається тривіальний дипломатичний торг. Втім, не склалося.

Сьогодні віце-прем'єр-міністр Угорщини Жолт Шем'єн розповів, що в угорському суспільстві та у парламентському політикумі "існує спільний консенсус" щодо того, що угорці за кордоном мають право на автономію, угорське громадянство та право голосу. Консенсус щодо того, що із цього приводу думають в українському суспільстві та політикумі, його, вочевидь, не цікавив.

Можна дати морально-етичну оцінку цим заявам. Можна розповісти про їх внутрішньо-політичний характер. Все це, врешті, було вже не раз зроблено.

А можна просто подивитись, наскільки вони співвідносяться зі здоровим глуздом.

Бо попри чисельні розмови Будапешту, угорців на Закарпатті, насправді, зовсім-зовсім не більшість. За даними останнього перепису від 2001 року, їх там 12%. І з того часу відсоток, скоріше за все, тільки знизився - як через еміграцію на історичну батьківщину, так і через демографічні показники (фертильність угорців традиційно була нижчою ніж в українців та румунів). Про угорську більшість можна говорити тільки в контексті сіл Берегівського району - бо і в самому Берегово угорців менше за половину населення.

І це не "українська липа", як могли б заявити в Будапешті. Бо навіть в 1910 році, в самому розпалі несамовитої мадяризації, коли в угорці записували всіх, хто міг сказати угорською бодай два слова (а близько 20% "етнічних угорців" сповідували іудаїзм), частка представників цього етносу на Закарпатті не перевищувала 30%.

Тому ні про яку територіальну автономію угорців, звичайно, мова йти не може. З очевидних причин.

Натомість питання угорського громадянства для закарпатців, насправді, теж не є проблемою. З тієї простої причини, що українське громадянство - це не тюремний вирок, який треба відсидіти до кінця. Від нього завше можна легко позбутись. У відповідності до статі 19 закону "Про громадянство України", яка каже: "Підставами для втрати громадянства України є... добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття". Все.

І не треба про антидемократичний характер українського законодавства - приміром, в США все так само. Що не заважає Віктору Орбану любити й поважати Дональда Трампа. До речі, і угорців у США живе помітно більше, ніж на Закарпатті - а от все одно, ні автономію там поки ніхто не вимагає, ні викладання угорською в коледжах. Аж дивно...

Будапешт може вільно роздавати своє громадянство тим, хто того бажає. А особи, що його отримали, в свою чергу, автоматично втративши своє українське громадянство, починають користуватись всіма правами й обов'язками громадян іноземних держав. При тому соціальні гарантії за їхнє подальше існування теж повинні лягати на Будапешт, а не Київ.

Зробивши кілька копійчаних подачок закарпатським лікарням і дитсадкам, Будапешт вже заявляє, що буквально все-все фінансує на Закарпатті. Вочевидь, Києву слід дати можливість і справді фінансувати існування тих етнічних угорців, які так бажають громадянства своєї країни. Є причини підозрювати, що така перспектива, яка неминуче завершиться потребою в багатомільйонних і постійних витратах, а не одноразових подачках, дуже швидко охолодить запал Будапешту.

І все, що для цього потрібно - це всього лише виконувати чинне українське законодавство, яке чітко описує подібні випадки.. Ну і , можливо, прибрати із посади закарпатського губернатора громадянина Геннадія Москаля, який замість турботи про цілісність України зосередився на феодальній війні з кланом Балог, а всіх, хто пропонує дотримуватись українського законодавства в регіоні, автоматично оголошує "тими, хто розгойдує човен".