Ні собі, ні людям: Чому передача державної землі громадам може залишити українців без доріг, молока і майбутнього

Перерозподіл державної землі на користь місцевих громад замість позитивного ефекту може призвести до того, що міста та села опиняться затиснутими у лещата приватної власності на землю і позбавляться можливості для розвитку. Держава в свою чергу втратить інструменти впливу на ринок земель сільськогосподарського призначення та можливості здійснення великих інфраструктурних проектів

Ні собі, ні людям: Чому передача державн…
фото: Уніан


Доволі дивні процеси відбуваються довкола державної землі, яку наразі досить активно передають створеним у регіонах об’єднаним громадам. Це відбувається як один з аспектів децентралізації, коли держава позбувається власності, якою буцімто більш ефективно розпоряджатиметься місцеве самоврядування. Йдеться про мільйони гектарів державних наділів, з яких частина вже перейшла до власності громад, а ще частина - перебуває у процесі передачі або готується до неї.

В той же час навіть батьки-засновники децентралізації говорять, що цей сценарій жодним чином не передбачався первісною концепцією і є у певному сенсі збоченням початкового задуму та фактором появи серйозних ризиків, як для держави, так і територіальних громад. 

Про мотивації державних чиновників щодо роздачі державних земель у комунальну власність Depo.ua розповів Анатолій Ткачук -  один з розробників концепції децентралізації, він довгий час перебував у тісному співробітництві з урядом щодо впровадження цієї реформи.

Анатолій Ткачук

- Звідки взялася ця ідея передавати державну сільськогосподарську землю місцевим громадам? 

- Насправді це чистий популізм. Коли децентралізація стала модною, всі вирішили попіаритись і розказати, як вони люблять громади. І тому, мовляв, державну землю треба передати громадам. Але земля – це специфічне майно. Тим паче земля сільськогосподарського призначення. Класичне уявлення про місцеве самоврядування говорить, що воно, місцеве самоврядування, володіє лише тим майном, яке необхідне для здійснення повноважень місцевого самоврядування.

Тому ви ніде в світі не знайдете у комунальній власності земель сільськогосподарського призначення. Адже сільгоспвиробництво не належить до компетенції місцевого самоврядування. А в нас от вирішили, що просто віддаємо державні землі сільськогосподарського призначення місцевому самоврядуванню.

Такий приклад. Є громада, якій дали 400 гектарів поля. Як громада має використовувати цю землю? Вона ж не вирощує зерно, буряк тощо. Тому є два варіанти: здавати в оренду, тобто стати рантьє. Або роздати. Трішки собі, трішки людям в погонах, щоб тебе не переслідували, а решту – жителям свого села і потрібним людям в різних інстанціях.

- Концепція децентралізації, яку ви розробляли та впроваджували, не передбачала передачі такої землі?

- Наша концепція, яка є затвердженою і досі чинною, дійсно цього не передбачала. Але міські і сільські голови дуже хотіли отримати ще трошки землі у своє розпорядження. Адже вся чи майже вся земля, що була у їхній комунальній власності, вже була розподілена до них. Тому кожен новий хоче щось для себе. Ну і на жаль Володимир Гройсман перед виборами думав, що це йому допоможе і прийняв рішення передати державні сільськогосподарські землі у комунальну власність. І десь півтора мільйони гектарів було передано ще Урядом Гройсмана. Нова ж влада стала це продовжувати і зараз мова йде про ще більше, ніж 2 мільйони гектарів.

Але я думаю, що ця історія не закінчиться добре. Адже не можна позбавляти державу державного банку земель – в тому числі і сільгосппризначення. Бо це обмежить можливості держави творити інфраструктурні проекти.

Для прикладу візьмемо якусь умовну Зачепилівку, через яку постійно їдуть фури по 40 тон і через це руйнуються дороги, руйнуються хати. І треба побудувати окружну дорогу. А землі державної вже нема – навколо села вся земля вже приватна. І нема навіть державної землі десь в іншому місці, щоби нею компенсувати власникам ті ділянки, по яких пройде нова окружна дорога навколо Зачепилівки. Тому доведеться купувати землю у цих приватників, які отримали землю безкоштовно, але уже по ринкових цінах.

Така ситуація є характерною для всієї України. Коли зараз подивитись з космосу на наші міста і села, ми побачимо, що вони оточені поясами дрібних земельних наділів. Вони виникли, коли в межі населених пунктів включалися нові території і зразу їх ділили на 10-15 соток та роздавали. Пояс за поясом. Таким чином ми збільшили кількість земель, виділених під забудову, в порівнянні з 90-м роком, в 5 разів.

І тепер Україна займає перше місце в світі по кількості земель під забудову на одну людину. Але одночасно ми позбавили себе можливості інфраструктурного розвитку: земель, щоб на них побудувати якесь виробництво, школу, парк – просто немає.

В країнах, де завжди була приватна власність на землю, а йдеться про розвинені країни – Німеччину, Британію, Сполучені Штати, Польщу тощо завжди був і є державний банк земель, який не зменшується. Є державні агентства, які колись скуповують, колись продають окремі ділянки для конкретних проектів землю, але банк залишається стабільним. І от коли розвантажували Париж, який, був, дуже сильно розрісся, почали будувати міста-супутники, міста другого ярусу. І держава виділила державну землю у вигляді великих масивів під ці міста. А якщо десь не вистачало землі для формування такого окремого масиву,  місцевим фермерам давали землю для обробітку в іншому місці за рахунок цього державного запасу. А вилучені наділи включалися до великих масивів для будівництва міст-супутників. В нас же тепер цього не зробиш. На жаль. 

В регіонах є звичайною ситуація, коли аграріями обробляється земля без законних на те підстав. І очевидно, що державні наділи, про які йдеться в нашому випадку, також можуть перебувати вже під використанням. Неважко передбачити, що ті, хто на цій землі зараз заробляють, не захочуть з нею розлучатись.

- Як діяти в цьому випадку?

Тут треба, звичайно, застосовувати державний примус. І в цьому питанні є й інший аспект. Наприклад, річка Південний Буг витікає вже не там, де це було раніше – річка дуже посунулася вниз. А там, де раніше був виток, все розоране, там уже сіють. А на карті Держгеокадастру це досі водоохоронна територія витоку Південного Бугу. А насправді там уже немає ні лісу, ні Бугу, а є засіяне поле. І такі справи по більшості українських річок. 

Насправді у державі є купа правоохоронних органів, які можуть припинити подібні історії. Але державна влада в нас слабка. Тому думаю, що в більшості випадків коли цю незаконно оброблювану землю оформлятимуть і передаватимуть, вона в решті опиниться у руках тих, хто її вже захопив. 

В останній період в нас з’явилася ще одна сумна тема – сонячні електростанції. Вони переважно стоять на пасовищах, які відносяться до земель запасу. Ці землі мають забезпечувати певну самозайнятість людей і використовуватись для екстрених випадків. Але всі ці землі запасу пороздавали у приватну власність або в оренду, перевели у різні категорі. А на залишках пасовищ поставили електростанції.

Фактично зараз Україна залишилась без молока, а сімейні господарства на периферійних територіях залишилися без можливості тримати худобу, тому що немає де її випасати.

- Чи є спосіб зупинити розбазарювання, перспектива якого виглядає досить загрозливо?

- Складно вже зупинити процеси, які розпочались. Надто багато охочих отримати ще землиці безкоштовно. Проте варто ті землі, які місцеві громади зараз отримують, використати з розумом: спланувати свій розвиток, під цей розвиток розробити просторове планування, частину земель перевести у землі запасу і виділити там пасовища. Тим самим відновивши можливості для домогосподарств займатись вирощуванням худоби та молочним виробництвом.

На нинішньому етапі це знову стає вигідним, адже ціни на молоко зростають. Ринок органічних добрив – взагалі безмежний. І тому переробка гною стає не менш важливою, ніж переробка молока.

Загалом громадам потрібно досить детально проаналізувати свої можливості, свою територію, оскільки ресурси насправді є всюди. І головне – ідентифікувати цей ресурс. Тому що багато чого ми просто не сприймаємо за ресурс. І він може бути дуже різним.

Але подекуди люди просто не вірять, що є власниками унікальних ресурсів. Просто ніхто не дивиться глибше, аніж просто тупо розорати землю і кілька років знімати з неї додану вартість. 

І треба бути вже повністю безголовим, щоб замість стратегічного розрахунку, маючи 10 мільйонів гектарів державних земель, просто їх роздерибанити і тим самим обмежити можливості для розвитку держави, регіонів і громад у майбутньому!

Тому я переконаний, в Україні має бути досить великий земельний банк державних земель, не менше третини від усіх земель сільськогосподарського призначення. Місцеве самоврядування мусить мати ексклюзивне право на просторове планування всієї своєї території, відповідно до закону, з дотриманням усіх обмежень. Планування території має визначатись стратегією розвитку громади, побудованою на оцінці потреб та спроможностей громади. Оскільки багато державних земель уже передано місцевому самоврядуванню, потрібно негайно встановити обмеження щодо можливості швидкого та неефективного їх розподілу у приватну власність. Україні потрібна серйозна земельна реформа, базована на візії майбутнього держави та розвитку сільських територій, а не те, що ухвалено під виглядом такої реформи – розтягнення державних земель між тими, хто зможе їх вхопити.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"