Що має розповісти Саакашвілі Москалю про Аджарію та Закарпаття

Спроба Києва протистояти напівфеодальному суспільному ладу на Закарпатті - якщо такі раптом будуть реалізовані - можуть стати причиною "штучного сепаратизму" - як то десять років тому трапилось в Аджарії

Тарас Паньо
Журналіст відділу міжнародної політики
Що має розповісти Саакашвілі Москалю про…

Аджарія із Закарпаттям насправді багато в чому схожі. Трошки відмінна в етнічному і релігійному плані від решти Грузії, а також традиційно трохи менш схильна звертати увагу на "формальності" чинного законодавства Аджарія виділялась цим навіть на тлі "нереформованої" Грузії, де в подібних речах знали толк усі.

Ну і контролювали її, як і Закарпаття, кілька напівфеодальних кланів. Які, в кращих традиціях середньовіччя, безперервно воювали між собою - і об'єднувались тільки проти зовнішнього противника.

Природно, що таким противником став президент Саакашвілі, який після перемоги "революції троянд" вирішив цю золоту батумську свободу загнати в нудні рамки Кримінального кодексу.

У відповідь на що чинний керівник Аджарії, Аслан Абашидзе, який до того моменту встиг виторгувати собі у Тбілісі напівавтономний статус і можливість залишати надходження від митних зборів в Аджарії (чим не еротична мрія для будь-кого із закарпатських політиків), почав натякати, що надміру формальне і різке поводження з місцевими елітами може вилізти Тбілісі боком. Впевненості Абашидзе немало сприяла 145 російська мотострілецька дивізія, розквартирована в регіоні - а також фактично власні збройні сили, сформовані ще під час попередньої громадянської війни в країні. Проте Саакашвілі натяків не зрозумів, і продовжив політику створення єдиного легального поля для всієї країни - без винятків для аджарської "аристократії".

В результаті у 2004 році справа явно запахла війною. В Аджарії роздавали зброю населенню, мости між регіоном і рештою Грузії мінувалися і висаджувались у повітря.

А потім трапилось диво. Яке полягало в тому, що не готова в той момент до війни Росія, натякнула "аджарському леву", як тоді називали Абашидзе, що воювати за нього не буде. Саакашвілі вистарчило розуму пообіцяти обом Абашидзе (а на той момент 28-літній син Абашидзе вже встиг стати мером Батумі) недоторканість, загрузити їх в літак тодішнього секретаря Радбезу Росії Ігоря Іванова, і відправити цей безцінний вантаж до Москви. На чому конфлікт, власне, і вичерпався.

Звичайно, Закарпаття - не зовсім Аджарія. Ні Медведчуку, ні Ланьо, ні навіть Балозі не вдалось автономізувати область так радикально, як то зумів зробити Абашидзе. А загони бойових йовбаків - це не аджарські ветерани-самооборонці. І російських мотострільців під Мукачево, Богу дякувати, немає. Судячи із затухання контрольованого з Росії "русинського" руху не надто зацікавлена на даний момент у Закарпатті і Москва.

Натомість єдине, що є - це грандіозне небажання змін. Всі ці більші та менші закарпатські упирі, які готові вчепитися в горло одне одному з приводу чи без нього, вчинять шалений опір будь-якій спробі реальних змін на Закарпатті. І задля збереження своїх можливостей красти і наживатись на контрабанді, вони можуть зіграти будь-який спектакль. Навіть сепаратистський. Натомість призначення Києвом Москаля з його незатійливим піаром і простими методами не відтермінує, а радше наблизить подібну перспективу.

Звичайно, поки що немає серйозних причин підозрювати центральну владу у готовності перекрити фінансові потоки, якими харчується закарпатська нечисть. Проте, в разі якщо подібна готовність буде продемонстрована, Києву варто бути готовим до блискавичних дій, спрямованих на знешкодження можливих сценаріїв дестабілізації ситуації у регіоні. Будь-яка хвороба легше лікується на ранніх стадіях.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme