ЛЧ 2018
Євробачення
Обличчя
Сектор
Спепроекти
Країна Укропів

Війни "правих": З чим підуть на вибори Білецький і Тягнибок

Незважаючи на популярність правих в Європі, у нас вони досі не мають чіткої стратегії, тому або схиляються до соціального популізму, або вдаються до низькопробного піару 

Depo.Влада
23 січня 2018 14:00
ФОТО: depo.ua

Днями у столиці сталося одразу кілька нападів на людей, яких запідозрили у нетрадиційній орієнтації. Спочатку в середмісті через зовнішній вигляд на горіхи отримав гість з Британії, а у неділю увечері дісталося учасникам творчого колективу "Травесті шоу". В обох випадках грішать на правих радикалів. "Лупити гомиків" - одна із розваг молодиків, яким подобаються праві ідеї, але у них не вистачає клепки заглибитися в суть цих ідей, тому вони зосереджуються на зовнішніх атрибутах і стереотипах, родом з 20-30-х років минулого століття.

Виставкова хода зі смолоскипами, акцент на ідеях батьків-засновників націоналістичного руху - це символічно, але не сучасно. Представники правих партій все частіше не встигають за віяннями часу. Так, приміром, парламентські "свободівці" не голосували за закон про реінтеграцію, який визнає Росію агресором, та за освітній закон з мовною нормою, котра захищає саме титульну націю - конструкт, яким партія Тягнибока постійно послуговується у своїй риториці. Ці ж "хвороби" перейняли і Нацкорпус – дещо модернізована права партія, та С14 на чолі з Євгеном Карасем, яка ще тільки бореться за місце під сонцем.

Так само, як і в лівих, про яких Depo.ua писав раніше, у правих добре відчутна криза креативу. Та ж С14 блокувала Києво-Печерську Лавру, завдяки чому українці вкотре отримали нагоду побачити тамошніх батюшок у всій красі, але навряд чи після цієї блокади паства УПЦ МП зменшилася. Зараз група депутатів, до складу якої увійшли Білецький і "свободівці", звернулася до РНБО та Мінюсту щодо діяльності представників УПЦ МП, яку вони називають антидержавною. Тобто, проблему має вирішити хтось, а коли не вирішить, праві заявлять про змичку влади з московськими попами. Дрібно і банально…

Насправді, українські праві і націоналістичні організації, які з 2014 року переживають підйом, мають нагоду стати такими собі хунвейбінами – рушіями і провідниками культурних змін, чим сприяли б владі. Натомість ми бачимо, як вони скочуються до соціалістичної риторики, що не додасть їм додаткових балів у перспективі наступних парламентських виборів. Де соціальний популізм візьмуть на озброєння політики, куди сильніші в економічних теоріях. А якщо додати до цього відвічну проблему "гетьманства" серед націоналістів, яка розколювала їх на окремі табори, вочевидь, матимемо на весну 2019-го в якості кандидатів у президенти і Білецького, і Тягнибока, бо для "Свободи" принципово відправити на перегони свого лідера, і Яроша, який після гучного злету у 2014 році геть зник зі ЗМІ, і ще кількох персонажів, які використовуватимуть радикальну патріотичну риторику. І боротимуться вони не за булаву, а між собою.

Злет правих рухів характерний для всієї Європи, і наші мають бути в тренді, щоб не опинитися на узбіччі. На Заході праві відмовилися від багатьох радикальних атрибутів, як то націоналізм землі і крові, гомофобія, антисемітизм, у той же час на перші ролі вийшла антиміграційна риторика і критика мультикультуралізму. Приміром, "Партія свободи" в Нідерландах виступає на захист прав ЛГБТ. Страшний сон для наших "нациків"!

Минулого року важливі для Європи вибори відбулися у Франції, Німеччині та Нідерландах. Вони підтвердили, що до правого повороту в країнах ЄС ще далеко, проте відродження правих ідеологій безсумнівне. У Німеччині "Альтернатива для Німеччини" (AfD) в результаті вересневих виборів вперше пройшла до Бундестагу, отримавши 13% голосів. У Франції спостерігається певний спад популярності "Нацфронту" після поразки Марін Ле Пен на президентських виборах. А от у Нідерландах лідер згаданої вже "Партії свободи" Герт Вілдерс має досить високий рейтинг, а його партія на парламентських виборах посіла друге місце, набравши 13% голосів. Але попри популярність правих у Старій Європі, не йдеться про підтримку там ультраправих сил. У названих партій немає бойового крила, яке б билося за ідею на вулицях. Радше йдеться про орієнтацію на респектабельного бюргера, якому не подобається засилля мігрантів, утримувати яких він змушений з власної кишені.

Економічними причинами обумовлюється і євроскептицизм. Однак, на відміну від антимусульманських поглядів, прагнення розвалити ЄС не є спільним для всіх правих. Навіть стосовно ісламу їхні підходи різняться: більшість не проти носіїв цієї віри як таких, йдеться про протест проти фундаменталізму.

За останні 10-15 років в Європі праві партії пройшли шлях від маргіналів до повноцінних учасників боротьби за владу. У Норвегії члени правої Партії прогресу не перший рік в уряді — у них аж 8 з 19 портфелів. У 2015-му в уряді Фінляндії одне з крісел посів голова Партії фінів Тімо Сойні. Датську народну партію підключають до правлячої коаліції, хоча і не беруть її представників до уряду. В Угорщині впевнено править "Фідес" Віктора Орбана. На фоні ультраправих з "Йоббіка" ця партія виглядає поміркованими націоналістами. У Польщі при владі праві з партії "Право і справедливість". Партія Качинського, окремі представники якої в уряді дозволяють собі антиукраїнські випади, залишається найпопулярнішою в країни. Вона взяла електорат не стільки націоналізмом, скільки програмою утвердження традиційних цінностей для католицької Польщі.

Українцям переважно не подобається політика "ПіС", і це закономірно, враховуючи тертя між Києвом і Варшавою, які виникли останнім часом. Проте нашим правим варто повчитися в успішних ідеологічних побратимів з країн ЄС тому, як стати цікавими для сучасного виборця - освіченого, мислячого і достатньо толерантного до тем нації, раси і віри.

Більше новин політики читайте на Depo.Влада