Війна проти ПЦУ: Чим держава має допомогти незалежній Церкві

"Під Томосом підписалися не всі члени Синоду Вселенського патріархату і цей факт приховується", "ПЦУ об'єднуватиметься з католиками", "новостворену церкву не визнають інші помісні церкви", "Томос на хліб не намажеш", "ПЦУ ніколи не матиме власного патріарха". Останній фейк розвіяв архієпископ Даниїл Памфільський Української православної церкви в США: патріарх можливий, але для цього мають об'єднатися всі православні церкви в Україні. Цей процес буде тривалим, всі добре знають позицію Московської церкви, однак схожі етапи проходили й інші помісні церкви.

Перелік фейків, якими переповнений інформпостір, можна продовжувати і продовжувати. Проти української помісної церкви працює одна з найпотужніших у світі пропагандистських машин – російська. Вона використовує період, коли наша церква лише формує власні інституції, тобто, не встигає реагувати на всі інформаційні атаки. Плюс – в Україні передвиборча кампанія і в ролі свідомих чи не свідомих помічників "гібридам" виступають українські політики, які намагаються нівелювати історичну значимість появи автокефальної церкви в нашій державі.

Що робити у цій ситуації церкві, державі, віруючим? Держава має здійснити дві речі. Перша – парламент повинен уже наступного тижня розглянути і прийняти законопроект, який створює зрозумілі механізми добровільного переходу релігійних громад під юрисдикцію ПЦУ. Наразі до української з московської церкви перейшли вже близько 50 громад, це гарний результат, враховуючи, що Об'єднавчий собор пройшов лише місяць тому. Однак слід розуміти, що наразі перехід громад стимулюється здебільшого самими священиками, які віддають перевагу ПЦУ. А потрібно, щоб ініціатива йшла від громади. Це, по-перше, не дасть змоги московським батюшкам з поганою репутацією залишитися при своїх парафіях, швидко перевзувшись в "автокефалію". По-друге, рішення громад значно важче оскаржити в судах, а такі спроби будуть.

Друге, що має зробити держава, - допомогти церкві медійним ресурсом, ангажувати релігієзнавців, стимулювати підвищення кваліфікації журналістів, які пишуть на релігійну тематику. Бо бездумне тиражування фейкових новин значно шкодить процесу розбудови ПЦУ. Приміром, у нас розійшлася заява Варшавського митрополита Сави (Грицуняка), початково розміщена на російських пропагандистських ресурсах. Сава не визнає Православну церкву в Україні. При цьому практично всі, хто опублікував цю новину, полінувалися хоча б кілька речень написати про історію Польської православної церкви та про її гарні взаємини з Москвою. Переважну більшість прихожан цієї церкви становлять українці Польщі, Португалії, Бразилії. Оскільки в Україні не було своєї помісної церкви, вони були змушені ходити до Польської. Її ієрархи ПЦУ не сприймають і це зрозуміло – українці всього світу тепер можуть єднатися навколо своєї церкви, а Польська втрачатиме прихожан.

Це стосується і питання визнання чи не визнання нашої церкви іншими помісними церквами. Приміром, Сербська церква не визнає. І не лише тому, що вона має давні добрі стосунки з РПЦ, а політично Белград знаходиться в орбіті Москви, але й через бажання Чорногорської православної церкви отримати автокефалію. Інакше кажучи, визнавши ПЦУ, Сербська церква відкриє шлях до Томосу для Чорногорії. Не визнає й Антиохійська церква, одна із найстаріших, проте на сьогоднішній день більшість її прихожан мешкає за межами Сирії, Лівану та інших переважно мусульманських держав. А через війну у Сирії патріарх Антиохійської церкви Іоанн Х переселився до Лівану, де, як кажуть, його охороняють російські спецпризначенці.

Це ми до того, що подача новин на церковну тематику повинна бути дуже якісною, якщо не вистачає знань, необхідно комунікувати з релігієзнавцями чи уповноваженими особами ПЦУ. А їй, у свою чергу, треба прискорити створення власних інституцій. Розпочати з відділу зовнішніх зв'язків, аби представники медіа могли отримувати точну інформацію про дипломатичні кроки церкви, розширити інформаційно-просвітницький відділ, зробити церкву відкритою для медіа. І тоді гібридні вкидання розбиватимуть об правду.

І, останнє. ПЦУ доведеться пережити чотири важкі місяці, пов'язані з президентськими виборами. Багато експертів застерігають: участь у кампанії ієрархів Православної церкви в якості ВІП-агітаторів – погана задумка, адже навколо ПЦУ і так забагато політики. Чи не краще зараз зосередитися на створенні програми розбудови церкви, в якій передбачити все – від підготовки якісних кадрів, які отримуватимуть освіту в закордонних церковних навчальних закладах, до співучасті у громадському житті. Аби була симфонія церкви не з державою, а з її громадянами. В такому випадку жодні російські фейки не зможуть завадити поступу ПЦУ.