Як Україна планує вдруге проривати Керченську протоку

Сьогоднішнє програмне інтерв'ю очільника українського МЗС Павла Клімкіна виданню Цензор.нет стосувалось багатьох аспектів української зовнішньої політики. Але, безумовно, ключовою темою стала ситуація довкола Керченської протоки.

Вміння обтічно формулювати фрази - це життєва необхідність для будь-якого кадрового дипломата, і Павло Анатолійович стовідсотково ним оволодів. Але навіть за його виваженими твердженнями частково проглядають реальні українські плани стосовно Азову.

В цьому питанні головні тези очільника МЗС виглядають наступним чином: угода з Росією стосовно спільного використання Азову буде розірваною, тільки-но факти її порушення Росією врахує міжнародний арбітраж, а українські ВМС знову спробують пройти через Керченську протоку - тепер вже за умови максимально ретельного міжнародного спостереження - з моря, з повітря, і навіть із космосу.

При цьому стратегічною ціллю є формування "єдиної міжнародної позиції" стосовно свободи мореплавства в Азовському морі,

Слід віддати належне - з угодою про спільне використання Азову беззаперечна логіка у пана міністра присутня. Бо проблеми у Керченській протоці як в українських військово-морських сил, так і в іноземних вантажних суден, що йдуть з українських портів на Азові, насправді, залежать від використання росіянами силових і протизаконних методів, а не від недосконалої нормативно-правової бази. І блокування руху чи незаконні перевірки не прописані ані в мертвій на сьогодні угоді, ані в розділах міжнародного права, які регулюватимуть режим проходження протоки після розриву цієї угоди.

А от із проривом через Керченську протоку ситуація помітно складніша. Бо максимальні зусилля нашого МЗС, спрямовані на запрошення міжнародних спостерігачів і забезпечення всебічного моніторингу проходу українських кораблів через Керченську протоку базуються на одному припущенні. Припущенні про те, що росіяни черговий український конвой у складі "буксира і ще чогось" не пропустять. Це зафіксують міжнародні спостерігачі, і за кілька днів буде сформована "консолідована міжнародна позиція".

Натомість цілком реальним є сценарій, за яким конвой буде пропущено. Як пропустили росіяни український конвой у вересні минулого року. Після чого увага до проблеми розсіється - аж до наступного випадку, коли росіяни захочуть зупинити - чи захопити - українські кораблі. І для протидії цій стратегії потрібні саме постійно діючі спостережні місії, "вмовити" на які наших союзників наразі не вдалося.

Натомість максимально розрекламована одноразова місія - це, звичайно, краще, ніж нічого. Але виглядає вона, окрім всього решту, як хороший піарний хід - при тому незалежно від наслідків. В разі успішного проходу кораблів - буде короткочасна "перемога" в активі Міноборони у зв'язку з тим, що агресор відступив. А якщо кораблі затримають (скоріше за все, цього разу, під уважним поглядом спостерігачів - без стрілянини) - то вийде "перемога" в МЗС, яке отримає заплановану консолідовану міжнародну позицію з приводу інциденту.

Хоча тут на руку нашому МЗС може зіграти той факт, що російський "колега" Клімкіна, Сергій Лавров, довів ситуацію до абсурду, вже заявивши сьогодні, що Україна готує "провокацію за участю НАТО" в Керченській протоці. А коли йдеться про "натівські черевики на священній російській землі" (ну, чи "над священним російським морем"), Кремль не може дозволити собі жодних компромісів. Навіть задля того, щоб зруйнувати комбінацію Києва. Тому роботи в міжнародних спостерігачів буде таки чимало.