Вічна пам’ять чи прокльони: Як ховатимуть українських президентів

Головне - скромність

Поховання колишніх лідерів у державах, історія яких налічує століття, – це спеціальна відпрацьована роками церемонія. Так, у передмісті Вашингтона розташовано Арлінґтон, округ, відомий не тільки тим, що на його землях знаходиться комплекс споруд Пентагону. Арлінґтонський національний цвинтар – саме те місце, де традиційно для Сполучених Штатів урочисто ховають заслужених військовиків, астронавтів, суддів найвищого рангу. "Населення" цього "міста мертвих американських героїв" сягає 300 тисяч. Поміж них на Арлінґтонському кладовищі поховані 27-ий американський президент у 1909-1913 рр., а надалі очільник Верховного суду США Вільям Тафт і 35-ий лідер США (1961-1963 рр.) Джон Кеннеді. Перший – маловідомий за межами США, другий – людина-легенда. Але усталеної традиції ховати своїх президентів саме в цьому місці у США немає. Інші лідери цієї держави знайшли останній спочинок хто у соборі, хто у фамільному склепі, а хто у меморіальній бібліотеці.

Загалом у США рішення про місце поховання і деталі церемоніалу визначають сам президент (часто ще за його каденції) і його родина. Батько-засновник Сполучених Штатів Джордж Вашингтон заповів поховати себе просто і скромно, без парадів і промов – і був похований 1799 року у фамільному склепі в Маунт-Верноні. Його труну несли шість носильників, п’ять з яких були масонами. Пастор провів обряд за традиціями англіканської Єпископської церкви. До речі, за 125 років, 1924-го, в головному Національному соборі цієї церкви у Вашингтоні поховають 28-го президента США Вудро Вільсона. А ще згодом, 2018-го, там же пройде прощання з 41-им президентом США (1989-1993 рр.) Джорджем Бушем-старшим, який знайшов спочинок поруч із могилами його дружини Барбари і доньки Робін на території Президентської бібліотеки і музею в Коледж-Стейшн у Техасі.

Далеко не відразу знайшов вічний спокій Авраам Лінкольн, 16-ий президент Сполучених Штатів (1861-1865 рр.). Спершу його було поховано на цвинтарі біля Спрінґфілда, штат Іллінойс, де насипали могилу заввишки 54 метри. Та на цьому не закінчилося. Шість разів його труну відкривали, а загалом тіло Лінкольна було перепоховане 17 разів – через реконструкцію гробниці або щоб убезпечитися від викрадення тіла. Ця історія закінчилася лише 1901 року, коли тіло президента ексгумували і поховали в бетонному блоці.

Традиційним місцем поховання є президентські бібліотеки, які після церемонії починають частково виконувати функції меморіалів. Так, 40-ий президент США Рональд Рейган похований у підземному сховищі Президентської бібліотеки, яка зараз носить його ім’я. У Каліфорнії, в іншій Президентській бібліотеці, поруч із його дружиною, поховано 37-го американського лідера Річарда Ніксона. Його наступник Джеральд Форд лежить у Президентському музеї в Мічиґані, а про Дж. Буша-старшого ми вже згадували.

Королівська усипальниця, мавзолеї та кремація

Вибір місця поховання президента Польщі Леха Качинського, який за досі не з’ясованих обставин загинув 2010 року у авіакатастрофі під російським містом Смоленськ, спричинило дискусії у польському суспільстві.

Звучали думки, що поховати Качинського варто поруч з іншими очільниками Польської Республіки – у Варшавському соборі. Та зрештою його з дружиною, яка також стала жертвою тієї трагедії, було поховано у Кракові, в королівській усипальниці собору святих Станіслава і Вацлава (Вавелі) – культовій для польської нації споруді, де коронували королів Польщі, місці поховання 17 монархів, святих і національних героїв наших західних сусідів, таких як Тадеуш Костюшко, Юзеф Пілсудський, Адам Міцкевич. Церемонію поховання подружжя Качинських транслювали по телебаченню в Польщі та інших державах, зокрема і в Україні.

2007 року президента Росії Бориса Єльцина поховали на московському Новодєвічому цвинтарі під триразовий гарматний залп. Це було перше поховання державного рівня в новітній РФ. Причому було порушено російську традицію ховати їхніх вождів біля кремлівської стіни. Цікаво, чи поверне до життя цю звичку Володимир Путін, відомий прихильник радянських традицій.

Так інколи змінюються традиції. Але загалом поховання глав держав дуже тісно пов’язані з особливостями політичної культури у різних державах. Так, французького колаборанта Філіппа Петена поховали 1951 року з певними почестями, попри засудження маршала судом і те, що його ім’я стало символом зради. Та 1966-го за заказом президента Шарля де Голля на могилу Петена було покладено квіти, що згодом мало місце не раз. Сам же де Голль скромно похований у маленькій комуні Коломбе на північному сході Франції.

У Великій Британії державні похорони призначає парламент. Тіло покійного три дні на час церемонії прощання перебуває у Вестмінстерському палаці, де засідає парламент. Під час поховання королівські особи удостоюються салютного залпу з 21 пострілу, колишні глави урядів – 19.

Легендарний перший канцлер післявоєнної Західної Німеччини Конрад Аденауер за присутності лідерів чільних країн світу 1967 року похований у містечку Рьондорф, де він мешкав останні роки.

Інакші традиції на пострадянському, та й не тільки, Сході. В Індії національних лідерів піддають кремації, після чого попіл ховають у Радж-Ґхат — меморіалі в Делі, встановленому на місці кремації у 1948 році Махатми Ґанді. Тут поховані також видатні індуси Джавахарлал Неру, Індіра Ґанді, Раджив Ґанді та інші.

Лідер Компартії Китаю Мао Цзедун 1956 року запровадив правило, за яким всі державні лідери країни надалі повинні бути кремовані. Та сам Мао 1976 року похований у мавзолеї.

Лідера ісламської революції в Ірані Рухоллу Хомейні поховали 1989 року в мавзолеї, що в кількох кілометрах від Тегерану. Для Туркменбаші Сапармурата Ніязова 2004 року побудували величезний мавзолей – причому ще за два роки до смерті президента Туркменістану.

Багаторічний лідер Узбекистану Іслам Карімов похований 2016 року за мусульманським обрядом на цвинтарі Шахи-Зінда біля мечеті в історичному Самарканді. Натомість лідер Азербайджану Гейдар Алієв знайшов спокій на заснованій 1948 року Алеї Честі – меморіальному цвинтарі в Баку, поруч із діячами науки, мистецтв, культури тощо. Тут же лежить і попередник Алієва Абульфаз Ельчибей, який 1993 року самоусунувся з посади президента після заколоту, але за сім років був похований з почестями в супроводі 50 тисяч осіб. Серед яких був і Гейдар Алієв.

Які складуться традиції поховання українських президентів, ми ще не знаємо, наші президенти ще живі, а дехто з них навіть дуже активний на політичній пенсії. В Україні поки не створено Національного пантеону, хоч в попередні роки такі ідеї і звучали. В останні півстоліття людей загальнодержавного масштабу, за нечисленними винятками, ховають на Байковому цвинтарі в столиці. Не виключено, десь там відвели ділянку і для гарантів української Конституції. Однак у нас склалася традиція, коли президентів спочатку підносять до небес, а потім проклинають і звинувачують у всіх негараздах. Цю традицію, мабуть, доведеться враховувати, якось обгороджуючи місця їхнього поховання, аби убезпечити від політично мотивованих вандалів.