Великий переділ: Навіщо заговорили про перекроювання меж виборчих округів

Якщо коротко, за джерелами РБК-Україна кулуарами ВР гуляє думка про необхідність у наступному парламенті заповнити вакантні місця. Ці вакансії утворилися через те, що частина округів зараз знаходиться на тимчасово окупованих територіях Донбасу і в анексованому Криму. На півострові, нагадаємо, до анексії було 10 округів і ще 2 у Севастополі, у Донецькій області – 21, в Луганській – 11. На дочасних виборах восени 2014 року Донеччина недорахувалася 9 округів, Луганщина – шести. Разом – 27 місць так і залишилися порожніми. За логікою ініціаторів великого переділу, ця кількість округів начебто повинна бути компенсована за рахунок створення нових.

Поки парламент не спромігся прийнятий виборчий кодекс і не скасував мажоритарку в нинішньому вигляді, спробуємо зважити всі "за" і "проти" подібної ініціативи. Якщо взяти за відправну точку наявність на території округу близько 150 тис виборців, тоді отримує достатню кількість округів, де ця цифра перевищена. Зокрема, у Києві лише один округ – 218-й у Святошинському районі – має менше 150 тисяч голосуючих. У той же час чисельність виборців округу №212 у Дарницькому районі на осінь 2014 року становила 177 тисяч. Враховуючи темпи забудови столичних Осокорків і Позняків зараз ця цифра, вочевидь, ще більша.

Подібна диспропорція спостерігається багато де. І утворення нових округів за рахунок перерозподілу числа виборців виглядає начебто справедливим рішенням, щоб кандидати у депутати були в однакових умовах. Але це, мабуть, єдиний момент, який свідчить на користь ініціативи. Мінусів у неї значно більше.

Перший – у нас досі залишається хибне ставлення до мажоритарки, коли значна частина виборців убачає у своєму депутатові не законотворця, а благодійника, який, потрапивши до Ради, повинен щось зробити для округу. Під щось розуміється додаткове фінансування. Звідси голосування за "гречкосіїв", при якому ідеологічна складова для виборців має не ключове значення. Тому у появі нових округів зацікавлені фігури двох категорій. Перша – політики, які мають кошти, але не можуть конкурувати з нинішніми заможними мажоритарниками, котрі роками підгодовують певну вдячну частину електорату. А новий округ – це нові можливості.

Інша категорія – місцеві еліти, які через додаткову присутність у Раді, розраховують отримати більші можливості на загальнодержавному рівні. Добре, якщо ці еліти стоять на державницьких позиціях, а якщо ні? Скільки із 42 мажоритарників, обраних у Криму і на Донбасі у 2012 році, стали супроти російської окупації цих територій у 2014-му?

Другий мінус – будь-яке перекроювання меж округів сприймається як нарізка під когось. То ж завжди це супроводжується скандалами і звинуваченнями. Так було шість років тому, коли межі деяких округів понарізали настільки химерно, що окремі кандидати навіть самі плуталися, встановлюючи іменні лавочки і дитячі майданчики в інших округах. Зрозуміло, що кількість виборців в одних місцях зменшується, в інших – збільшується. Проте навряд чи це відбувається настільки швидкими темпами, щоб перемальовувати карти.

Третій мінус – заповнення вакантних 27 місць у ВР за рахунок нових округів в інших регіонах, фактично, стане визнанням того факту, що тимчасово окуповані території такими залишаться ще надовго. Нехай краще і в наступному парламенті буде 198 мажоритарників, аніж буде 225, але світ побачить, що Україна не вірить у свою перемогу.

Ще один нюанс: тема маніпуляцій з округами вигідна опонентам діючої влади. То ж аби уникнути подальших спекуляцій, потрібно чітко заявити, що жодного перегляду меж округів, принаймні до президентських виборів, навіть не планується.