Вектор неозначеності: Що Зеленський розповів про свою зовнішню політику

10-годинний прес-марафон, який мав пояснити усім і усе про політичні преференції чинного президента України, звичайно, привернув увагу читачів і згенерував вал новин у новинарних стрічках. З цієї точки зору, затія Зеленського явно вдалася. Люди побачили й почули президента, переконалися в тому, що він здатен відповідати – ну, чи намагатися відповісти – на запитання без папірчика.

За тим фактом, що у президента немає папірчика зі зрозумілим текстом відповідей на найбільш очевидні запитання потім, можливо, й пошкодували і журналісти, і посадовці ОП. Але це вже подробиці. А можливо, навіть, наклеп.

Але якщо оцінити подію з іншої точки зору – зокрема, чи стала більш зрозумілою зовнішньополітична позиція Володимира Зеленського громадянам України та іноземцям, які спостерігали за прес-конференцією – то тут виникають істотні сумніви. Можливо, виною став формат, що не передбачав якихось тематичних блоків, а перетворив розмову преси з президентом на набір випадкових запитань (і, як стверджують декотрі критично налаштовані експерти, не менш хаотичних відповідей). Чималу роль зіграв і рівень підготовки українських колег, з яких далеко не всі спромоглися на гострі питання. І всі постарались "прозвучати" самостійно, а не дотиснути президента на вичерпну відповідь на раніше поставлені питання. Втім, все сталося, як сталося.

Зате із сьогоднішньої прес-конференції ми довідалися, що Зеленський "розраховує на підтримку США і в першу чергу - президента Дональда Трампа". І що він чекає "офіційного візиту в США і... візиту президента США в Україну, але не знаю, коли це відбудеться". При тому український президент вкотре наголосив, що ніхто й ніяк у справі розслідування стосовно родини Байденів на нього не тиснув.

"Президент України щойно заявив, у найсильніших виразах, що президент Трамп не чинив тиску і абсолютно нічого поганого не робив" – не пропустив нагоди зреагувати на промову Зеленського чинний господар Білого дому. Хоч у такий спосіб скрасивши для себе новину про те, що бізнесменів, які фінансували його виборчу кампанію і зводили його з українськими посадовцями, вже потроху пакують за грати.

А у контрольованому демократами Конгресі всерйоз задумались над тим, чи не дарма поспішали "дотиснути" президента США на передачу зброї Україні, президент якої записався у фанклуб Дональда Трампа. При тому що за кількадесят хвилин по тому цей самий президент розповів, що стосунки між Україною і США "втомлені", більше того - наповнені "втомленим запитанням: "а куди ми витрачали гроші?". Майже дослівно повторивши класичні кальки з російських пропагандистських каналів і вкотре продемонструвавши, що МЗС або зовсім не працює з президентом – або, з якихось невідомих причин, свідомо його "підставляє".

Ще ми довідалися, що Зеленський не шкодує за критикою на адресу канлерки ФРН Анґели Меркель. Яка, напевно, на нього не образилася. А може й образилася, але під час останньої телефонної розмови про це не згадувала. А от про те, що текст його розмови з Трампом, саме із недипломатичними "наїздами" на Меркель, був опублікований, Зеленський при тому чомусь шкодує.

Ще Володимир Олександрович розповів про своє бачення майбутнього конфлікту на Донбасі. Чітко сформулювати позитивну програму президента у цьому місці доволі складно - тому доведеться нагадати читачам цілий пасаж.

"Я б дуже не хотів, щоб конфлікт на Донбасі був заморожений. Я б не хотів, щоб у нас було Придністров'я чи Абхазія. Я дуже цього не хочу. Я не можу гарантувати на 100%, що це не станеться. Чесно кажучи, а що зараз? А зараз так і є, зараз у нас там фактично Придністров’я. Відносин немає, гуманітарна місія хоч якась там є, постріли". Ще б пак – там же обидві сторони того... Пострілюють". Це, зазначимо, заявив Володимир Зеленський, який стверджував, що припинення війни на Донбасі і повернення Донбасу у склад України є головним пріоритетом його перебування на посаді.  

З нової інформації від чинного президента України ми почули, що він, в принципі, не проти вийти на переговори з російським президентом в двосторонньому режимі. Але "про цю зустріч прямо ніхто не говорить, тому що всі проти...", зазначив Зеленський. Зі свого боку, можемо тільки побажати сил, здоров'я і наснаги "тим, хто проти", оскільки сьогоднішня прес-конференція переконливо продемонструвала, чому Володимиру Олександровичу не варто напряму спілкуватися з Володимиром Володимировичем.

Підсумовуючи ці значущі моменти, можна дозволити собі узагальнення, суть яких полягає в тому, що у чинного президента немає стратегії стосовно припинення війни на Донбасі. Є надія, що Росія раптом візьме і погодиться на прийнятні для Києва умови. Але це – не стратегія. Ще у Володимира Зеленського немає планів щодо того як, з ким, і на яких умовах вибудовувати геополітичне партнерство України. Тому його стосунки, наприклад, з ЄС нагадують стосунки учня середньої школи, який виправдовує свою лайку стосовно вчительки під час розмови з місцевим хуліганом тим фактом, що вона "не образилась".

Крім того, сьогоднішня прес-конференція продемонструвала, що в чинного президента України відсутня адекватна команда фахівців із зовнішньої політики. Оскільки навіть у відповідь на найтривіальніші питання, про які не можна було сумніватися, що їх поставлять, Зеленському доводилось імпровізувати. І далеко не завжди – вдало.