Вакарчук для Сходу: Кому потрібен політичний проект "Олег Сенцов"

Складається враження, що за відсутності ефективних смислів від традиційної опозиції, впливові фігури в Україні намагаються намацувати теми, з якими можна змінити ситуацію

Юрій Васильченко

Олег Сенцов, на відміну від переважної більшості колишніх в’язнів Кремля, які повернулися до України, став публічною фігурою. Він регулярно висловлює свою думку щодо тих або інших подій в країні, з’являється на різних заходах. Тобто, не пішов у тінь. Однак традиції вітчизняної політики свідчать про те, що тут може не обійтися без сторонньої зацікавленості у розкручуванні політичного проекту під легендарну постать Олега Сенцова. Такого собі нового Вакарчука для південних і східних регіонів.

Колишній в’язень путінського режиму встиг зробити кілька гучних заяв, деякі з них викликали невдоволення патріотичного виборця, однак в цілому колишній в’язень Кремля поки не давав підстав сумніватися в своїй державницькій позиції. Нагадаємо, критику на свою адресу Сенцов отримав за висловлювання про "братські народи". В інтерв’ю німецькому Der Spiegel він заявив наступне: "Я провів час на акціях протесту на Майдані і думав, що путінська система з її беззаконням і варварством скоро завалиться, що народ цього більше не витримає і що гряде революція. Ми, росіяни і українці, споріднені народи, ми, по суті, брати з невеликими відмінностями між нами. У мене самого російське походження. Але з кожним роком перебування в тюрмі я все ясніше розумів, що людям абсолютно байдуже, що відбувається в їхній країні". Після більш ніж 5 років війни називати росіян "братами з невеликими відмінностями"? Скажемо так: ці слова багатьох роздратували. А дехто навіть уздрів у цьому схожість із заявами Надії Савченко.

Однак після різко негативної реакції Сенцова на перепалку президента Зеленського з добровольцями в Золотому підозри розвіялися. "Переглянув учорашнє гучне відео стендапу із серії #янелох. У результаті: сором за президента і гордість за добровольця. Не пишу про військових, тому що не відчуваю на це морального права, адже не був на війні. Хочеться лише сказати їм спасибі за те, що у нас усе ще є своя країна", – написав кінорежисер у "Фейсбук". Тим самим висловивши думку мільйонів українців.

А днями Сенцов у блозі на "Новому времени", по суті, виклав тези, які можуть стати східцями, по яких він входитиме у велику політику. Зупинимося на них детальніше. Перше – він не вірить в реванш. Каже: "Цей фарш вже назад не вивернути, і дуже добре. Ми нарешті відкололися від російської і радянської імперії, яка нас всіх тримала в руках сотні років. Ми від неї відриваємося з кров'ю, тимчасовими втратами територій, втратами людей. Нікому свобода не давалася легко, і ми вперше з моменту розпаду СРСР за неї платимо", зазначив він. Дійсно, хотілося б вірити, що Сенцов щодо реваншу не помиляється, однак, на жаль, ціла низка подій останнього часу свідчить про інше. А реванш може бути різним – або швидким, або повзучим. На швидкий зараз дійсно ніхто не зважиться.

Друга теза Сенцова – його насторожує наша розділеність і агресивність, перш за все до думки інших людей. "Нетерпимість до чужих думок і чужих вчинків. Якщо думка іншої людини в чомусь не збігається з власною, людина моментально стає ворогом, спілкування припиняється", зауважив він. Сказане вкладається в рамку "національного примирення", яка, і це добре помітно, активно впроваджується у свідомість українців. І тут же Сенцов ніби розшифровує: "Давайте хоча б домовимося, що поки Путіна не переможемо, не збудуємо нормальну країну, будемо через дрібниці переступати. Спотикаючись на дрібному, ми великого не вирішимо". Теза правильна, але потрібно дивитися в корінь проблеми розділеності – минула виборча кампанія і подальші кроки переможців. Значна частина громадян, і це переважно активна частина суспільства, відчуває розгубленість від якої один крок до повної апатії. За якою або еміграція, або внутрішня опозиція. В такому емоційному стані годі сподіватися на великі звершення.

Нинішній політичний момент свідчить про недовіру цієї частини суспільства до традиційної опозиції. Навіть організовані нею масові заходи – чи то мітинги проти капітуляції, чи то виступи профспілок або аграріїв – не збирають значної кількості людей. Опозиція розділена, і смислів, які б її об’єднали попри старі образи, наразі не видно. З одного боку це болючий період переоцінки цінностей, а з іншого – час нових можливостей і нових лідерів. І, не виключено, Сенцова певні фінансово-політичні групи бачать серед таких лідерів. Але на прямо зараз, а в перспективі. Що це за групи? Відповідь на це запитання можуть дати ті інформаційні майданчики, на яких з’являтиметься Сенцов. У першу чергу йдеться про загальнонаціональні телеканали.  

Не виключено, що ми і помиляємося, однак схоже на те, що Олегу Геннадійовичу можуть готувати нішу морального авторитета нації, яка спорожніла за останні роки. Таким авторитетом виглядає Святослав Вакарчук, однак у нього є кілька суттєвих проблем, котрі не сприяють зростанню його підтримки: співпраця "Голосу" у парламенті у багатьох питаннях із "зеленою" монобільшістю, розмитість власної ідеології, електоральна прив’язка до західних регіонів країни і столиці. Простіше кажучи, якщо припущення про політичний проект під Сенцова має під собою підстави, тоді він виглядатиме як спроба отримати підтримку серед патріотично налаштованих виборців сходу та півдня країни. Утім, є й інший варіант: це буде не м'яка опозиція до "Зе-команди", а навпаки, її опора в разі, коли виборець розчаровуватиметься в Зеленському.  У такому випадку теза про широкий суспільний консенсус на підтримку дій влади, з певною її критикою, стане дуже актуальною. 

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Влада