Вадим Денисенко: У Путіна є три сценарії війни для України

Учора представники окупаційної влади Криму вкотре поскаржились на критичний брак води. Зокрема, заступник голови російського "уряду" на півострові Світлана Маслова заявила, що ресурсу водосховищ, з яких вода надходить до окупованого Сімферополя, "за наявних приток і обмеженого водозабору" вистачить лише на 140 днів. При тому зимові дощі так і не наповнили кримські водойми. "Обсяг водосховищ Сімферополя і Сімферопольського району - корисний і який можна було б використовувати - Сімферопольське водосховище: 3% корисного об'єму, Аянське водосховище: 55%, Партизанське: 7%", - уточнила та ж Маслова.

При цьому на Донбасі відбувається масштабне загострення, а на 19 вересня призначені вибори до російської Держдуми.

Прокоментувати можливий взаємозв'язок цих подій та процесів ми попросили керівника Українського інституту майбутнього Вадима Денисенка

– Заяви стосовно критичної ситуації з водопостачанням Криму є пересічними скаргами окупаційної адміністрації, чи йдеться про якийсь політичний сигнал з боку Кремля?

– Заяви кримської влади можуть бути сигналом про можливість скорої ескалації ситуації довкола цього питання.

Термін у 140 днів, про який говорять представники Росії в Криму, якраз збігається з часом, який залишився до виборів у Державну думу Росії. Ці вибори будуть для влади Росії складними, оскільки партія влади може втратити стабільну більшість. І зараз їм потрібна перемога в якомусь конфлікті. І нічого кращого, ніж історія з Кримом, вони придумати зараз не можуть.

Але навіть якщо почнуться бойові дії, і навіть якщо Росія захопить Кримський канал на території України, вода до Криму потрапить не раніше, ніж в березні наступного року. Тому що існують певні технологічні моменти. Перший із яких полягає в тому, що Кримський канал завжди на зимовий період очищали, а потім відбувався процес так званого "замочування". Інший технологічний момент полягає в тому, що рух води по каналу та у водосховища в Криму забезпечується насосними станціями – в районі Красноперекопська, та іншими. Які простоюють з 2014-го року, і наразі вимагають капітального ремонту. Потрібно кілька місяців, щоб їх почати ремонтувати, чого зараз не відбувається.

Звичайно, запустити воду по каналу можна і взимку – аби не було морозу. Але взимку температура в степовому Криму, зазвичай, від'ємна. І вода раніше наступної весни по каналу навряд чи піде. 

Очевидно, що росіянам потрібна "гуманітарна війна за воду", але поки що вони роблять все можливе, щоб не продемонструвати своєї готовності цю війну розпочати.

– У разі, якщо конфлікт за воду таки розпочнеться, як, на Вашу думку, він може протікати?

– Зараз, як мені здається, є три варіанти розвитку подій. Варіант перший – початок реальної війни за дамбу. Захоплюють її – і одразу починають переговори про припинення конфлікту. Цей варіант привабливий, оскільки йдеться про дуже короткочасний конфлікт, якому можна надати "гуманітарного" характеру, але фінал цього конфлікту, за якого російські війська опиняються на дамбі серед степу на висунутому вперед "балконі", є не дуже привабливим з точки зору стратегії.

Варіант номер два – масштабна наступальна операція, за якої Росія наступає з Криму і пробиває "коридор" з Донбасу, виходячи десь до рівня Каховки. Після чого створює якісь маріонеткові "народні республіки" на захоплених територіях. Але цей варіант є неможливим без повної дестабілізації ситуації в Україні. Потрібно організовувати якесь безладдя в Одесі, хаос у Києві, і так далі. Потрібна дуже масштабні і дуже складна гібридна наступальна операція з непередбачуваним результатом.

І третій варіант – це спроба по максимуму підняти градус протистояння, але обійтися, здебільшого, дипломатичними засобами. Наприклад, бойовики "ДНР" можуть фактично заблокувати подачу води в Маріуполь, оскільки тамтешня система водопостачання знаходиться під їхнім вогневим контролем. Після чого починаються переговори, із залученням міжнародних посередників, про можливість розблокування водопостачання Маріуполя в обмін на повернення води у Північно-Кримський канал.

Такими мені видаються три основні сценарії "війни за воду". Які, в залежності від обставин, можуть частково змішуватися чи змінювати свій масштаб.

– Четвертого, цілком мирного варіанту, ви навіть не розглядаєте? Наприклад, перенесення заводів, якісь ініціативи, спрямовані на опріснення?

– Закриття промисловості проблем із водопостачанням Криму не вирішить. Оскільки головними споживачами там зараз є населення, зокрема, великих міст – Севастополя та Сімферополя, та, звичайно, російські військові бази. Варіанти з опрісненням вимагають значних коштів, часу і технологій. В іншому разі на виході з примітивних опріснювачів буде вода для технічних потреб.

– А чи реальним є поки що суто гіпотетчичний варіант своєрідного геополітичного обміну – вихід з Донбасу в обмін на воду для Криму?

– Росіяни на подібний обмін не підуть. Вони грають на підвищення, їм потрібен конфлікт задля досягнення тактичних цілей. І зараз не тільки Росія, але й інші геополітичні гравці готові до нагнітання протистояння. Але при тому нікому не потрібна повномасштабна війна.

Тому найбільш ймовірним варіантом розвитку подій я якраз і вважаю своєрідну "силову дипломатію" Росії, коли контрольовані Кремлем бойовики піднімають градус на лінії зіткнення, залишають без води Маріуполь – після чого сподіваються, що в Києві задумаються над поступками. Менше, але також ймовірною є спецоперація із захоплення дамби.

– А на Ваше думку, чи готова Україна протистояти подібній спецоперації?

– Виключно на дамбі ми можемо протистояти Росії, тому у Кремлі і спробують здійснити більш комплексний підхід, із Донбасом, здійсненням провокацій, штучним загостренням внутрішніх суперечностей і так далі. Крім того, бодай частково "дипломатична" перемога є для Путіна зараз цікавішою, ніж виключно військове рішення проблеми.

При тому в України є чимало можливостей протистояти військовій агресії Росії. І в Росії є вразливі цілі в регіоні – на кшталт Кримського мосту. Але всі ми розуміємо, що навряд чи хтось у Києві віддасть зараз наказ на знищення Кримського мосту.

Іншою проблемою є те, що в Україні зараз відсутня масштабна територіальна оборона.

Якби зараз було 400-500 тисяч бійців учасників територіальної оборони, зі зброєю, ситуація з ймовірними російськими провокаціями була б зовсім інша. А зараз наявні законопроекти передбачають, що тероборона буде радше громадською організацією, аніж повноцінною бойовою одиницею, підпорядкованою командуванню ЗСУ. В результаті процесами створення тероборони і далі керуватимуть радше парамілітарні організації, аніж держава.