Успіх з одним невідомим: Чи вдасться Зеленському та Санду налагодити стратегічну співпрацю

Президентство Майї Санду припало на далеко не найпростіші для Молдови часи. Свого часу це добре відображала її передноворічна інавгураційна промова, суть якої зводилась до перерахунку криз, в яких опинилася Молдова: епідемічної, економічної, корупційної, і так далі.

Паралельно з тим у країні йде підготовка до позачергових парламентських виборів, на яких проросійський соціаліст Додон явно планує взяти реванш за поразку на президентських перегонах. А без більшості в парламенті президентство Санду буде до певної міри формальним.

На подібному тлі очільниця Молдови явно потребувала бодай невеличкої зовнішньополітичної перемоги. Чи, принаймні, яскравої і позитивної події. На роль якої, схоже, було обрано візит до Києва.

Що, загалом, і логічно: в України схожі проблеми та виклики, схожі друзі в Європі, схожі стосунки з Росією. І навіть куратором стосунків Москви з Києвом та Кишиневом є одна особа — Дмітрій Козак. Та й чинний український президент потребує міжнародного "позитиву" навряд чи менше, ніж його молдовська колега. Тому офіційний візит Санду до Києва проходить підкреслено масштабно.

При тому спільна заява президентів України та Молдови, прийнята за результатами переговорів, не тільки фіксує двосторонні стосунки та домовленості, але містить і немало меседжів для зовнішніх адресатів.

Зокрема, пасаж про взаємну підтримку суверенітетів – повідомлення Москві, що Київ та Кишинів мають спільну позицію щодо анексії Криму, війни на Донбасі та російських військ у Придністров'ї. Ця узгодженість, ймовірно, буде іще неодноразово продемонстрована на міжнародних майданчиках на кшталт ОБСЄ чи ООН.

Прагнення до "зміцнення взаємодії з країнами-партнерами в Південно-Східній Європі та на Чорному морі" є явною демонстрацією інтересу як до ініціативи "Тримор’я", так і до ймовірної співпраці з регіональними державами-членами НАТО, спрямованої на протидію агресивній політиці Росії на Чорному морі.

Пасажі про перспективи членства в ЄС та поглиблення співпраці в межах Східного партнерства і розшифровки ніякої не потребують. Щоправда, пасаж українського президента стосовно спроби отримати якісь пріоритети в закупівлі вакцин проти коронавірусної інфекції у форматі Східного партнерства дещо завис у повітрі, не знайшовши підтвердження ані у спільній заяві, ані в промові його молдовської колеги. А шкода.

Паралельно із декларацією спільності геополітичних загроз та інтересів, Санду та Зеленський оголосили й про інтенсифікацію співпраці на найвищому рівні, яку заплановано реалізувати у форматі президентської ради України та Молдови.

З практичних проектів можна назвати інфраструктурні та логістично-транспортні ініціативи, ключовою серед яких повинна стати транспортна магістраль між Києвом та Кишиневом.

Якими є шанси спільної реалізації всіх цих амбітних планів — сказати складно. Багато що залежатиме і від пандемії, і від міжнародно-економічної кон'юнктури, яка й визначатиме доцільність будівництва транспортних коридорів.

Але наразі з певністю можна сказати одне. Майбутнє українсько-молдовських стосунків практично стовідсотково залежить від результатів позачергових парламентських виборів, які невдовзі відбудуться у Молдові.

У разі перемоги проросійських соціалістів з Додоном на чолі, і транзитні ініціативи, і мрії про Східне партнерство, і надії на спільне членство в ЄС розвіються, як дим. Зі спільного залишиться хіба московський куратор Козак.