Українські чиновники приховують, що ходять в одну церкву з Гундяєвим?

Попри те, що ходити до церкви в Україні вже давно не заборонено, лише одиниці з українських чиновників готові відверто зізнатися у своїх релігійних вподобаннях

Олекса Шкатов
Заступник головного редактора по роботі з регіонами - керівник регіональних редакцій
Українські чиновники приховують, що ходя…

Восени, ще до місцевих виборів, depo.ua вирішило провести невеличкий експеримент і розіслало кілька десятків інформаційних запитів до тодішніх (а частково і теперішніх) посадовців з проханням розповісти, яких релігійних переконань вони дотримуються і до церкви якої конфесії ходять. Відповідні листи отримали мери обласних центрів, очільники обласних адміністрацій, столичних районних рад та інших місцевих органів влади.

Ми одразу усвідомлювали, що навряд чи такі запитання викличуть захват у адресатів, адже релігійні переконання – тема не публічна, навіть інтимна, дані ці належать до конфіденційних і можуть бути надані лише за згодою адресата (згідно ст. 11 Закону "Про інформацію"). Втім, нині вірити в бога – не гріх і не злочин, та й мова йде про осіб публічних, тож нам було цікаво, скільки людей на керівних посадах в принципі готові про це говорити. А якщо ні, то чим свої відмови обґрунтовують.

За досить тривалий час нам вдалося отримати лише півтора десятка відповідей. З них шість – з різних районів столиці (загалом їх рівно десять). Майже всі – ті самі очікувані відмови-відписки на півсторінки-сторінку тексту з обґрунтуванням, іноді досить розлогим, чому ж відповідати нам не будуть і, власне, не мають.

Найпопулярніша законодавча норма для відписки – стаття 35 Конституції України, згідно з якою кожен має право на свободу світогляду і віросповідання, право це може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей, церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Щоправда, до чого тут ця стаття – не зовсім зрозуміло, адже на жодні права ми своїм запитом не зазіхали, обмежувати їх не могли і, прямо скажемо, навіть не збиралися. Інша справа, якщо разом з 35-ю згадувалася ще й 32 стаття, що забороняє втручання в особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Але про неї згадали не всі.

Куди цікавіше друга за популярністю причина для відмови: стаття 11 Закону України "Про інформацію", згідно якої інформація про релігійні переконання фізичної особи є конфіденційною і збору, зберіганню чи поширенню без згоди "об'єкта" не підлягає. Гаразд, приймається.

Найбільше причин не говорити про релігію знайшли у Миколаївській облдержадміністрації – у відповіді звідти налічується 4 законодавчі норми, згідно яким "запит не підлягає задоволенню". Але справжніми фаворитами depo.ua стали Мукачівська міськрада та Солом'янська рай адміністрація м. Київ. Там не стали витрачати папір на розлогі міркування про демократичні цінності і громадянські свободи, переписувати з законів статті, тощо, а коротко, одним абзацем, пояснили: запитувана інформація належить до конфіденційної (варіант: персональних даних), а відтак наданою бути не може. Чим зекономили час і собі, і нам.

Найнесподіванішу відмову надали у Святошинській райадміністрації Києва. Там пояснили, що її очільник нині перебуває у відпусці як кандидат у депутати Київської міськради (нагадаємо, левова частка відповідей була надана перед або під час місцевих виборів), тож відповісти на запит немає можливості. Копія рішення про відпустку додається.

І зовсім не склалося з запитом до голови Київської обладміністрації Володимира Шандри. Хоча відгук звідти ми, можна сказати, отримали: в якийсь день до редакції зателефонували з його прес-служби з проханням уточнити, з якою метою збирається інформація і як буде використана надалі. На що отримали відповідь, подібну до описання мотивів, даного на початку даного тексту. На жаль, відповіді на сам запит, бодай тої ж традиційної відмови, до редакції так і не надійшло.

Ну а єдиним героєм, який не соромиться своєї віри і готовий про неї сказати вголос, виявився мер Львова Андрій Садовий. Відповідь з його адміністрації була лаконічна, як найкращі зразки отриманих нами відмов. Але цих коротеньких трьох речень вистачило, щоб написати: львівський міський голова є практикуючим християнином, віруючим Української Греко-Католицької церкви і, крім того, часто відвідує храми різних конфесій міста Львова. А заодно поінформувати, що в місті в рамках релігійних і державних свят у місті відбуваються і екуменічні (тобто за участі різних конфесій, – Ред.) заходи.

Своєю відвертістю адміністрація львівського мера навряд чи відкрила інформаційну Америку чи, скажімо, набагато ближчу Шепетівку. Але позитивний осадочок, як то кажуть, залишився. Тим більше, що релігійні вподобання більшості українських посадовців, будемо відверті, і так або добре відомі, або легко визначаються за умови мінімальної спостережливості.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme