Українська еклектика: тимчасові труднощі або вічне прокляття?

Ось, наприклад, поняття «реформи» у нас чомусь зводиться до підняття податків, хоча у всіх інших країнах чомусь реформи ставлять своєю метою саме зниження оподаткування. І незрозуміло в такому разі, чому ми не називаємо «реформатором» Януковича, при якому фіскали взагалі реально правили бал.

Більше того, проблема набагато ширше, ніж відповідність назви та суті процесів, що відбуваються в ній. Самі процеси знаходяться в стані протиріччя один з одним, навіть незважаючи на те, що ініціюються начебто одними і тими ж людьми. Створюється враження, що в Україні одночасно уживаються дві соціальні системи: з одного боку, у нас присутня залишкова патерналістська економіка під умовною назвою «юлькіна тисяча», з іншого - жорсткі вимоги нового бюджету, які більше підійшли б який-небудь військовій латиноамериканській диктатурі. Це вже навіть важко назвати словом, що набило оскому «різновекторність». Перед нами самий справжній еклектизм - хаотичне змішання стилів, перенесене з художньої площини в економічну та й суспільне життя.

Еклектикою віє від нашого прийнятого в муках бюджету, тому що в голові не вкладається, як можна обкласти 15% податком (на користь держави) пенсії понад 3500 гривень (виплачуються державою). Як можна одночасно встановлювати 20% податок на роялті та доходи по інвестиціях, а також збір від 5% до 20% на дивіденди за депозитами і одночасно з тим перераховувати валютні кредити за курсом 7,99. Мені тепер потрібно платити податок на квартиру понад 60 квадратних метрів і машину з двигуном понад 3 тисячі куб. см, але в мене не відбудеться ніяких змін в оподаткуванні, якщо у мене у власності є яхта чи літак. Можна, звичайно продати квартиру і купити для житла б/у аероплан, але я ж, чорт візьми, чи не Карлсон. І адже ці взаємовиключні параграфи приймають одні і ті ж люди. Еклектика ...

Пересуваємося на лінію фронту - і тут українська еклектичність б'є через край. З одного боку вся країна стежить за тим, як «кіборги» охороняють Донецький аеропорт, з іншого - та ж країна з подивом бачить, як сепаратисти обшукують українських же військових, що рухаються в бік донецького аеропорту. А перемістимося ми на іншу сторону - так там ще більші чудеса.

Ось, наприклад, повідомляється про те, що «російські громадяни Віктор Шапина, Максим Фірсов і Марія Муратова, які прибули в ДНР на запрошення голови парламенту республіки Бориса Литвинова, були заарештовані службою держбезпеки ДНР». Наскільки можна судити, ці юнаки зі складу українсько-російської псевдолевацького угруповання «Боротьба», яке підгодовується Кремлем (відоме організацією заворушень у Харкові рік тому) приперлися в «Донецьку народну республіку» створювати загін «червоногвардійців» у складі білоказачеського угруповання «Привид», але пильні бійці прийняли їх за українську розвідувально-диверсійну групу, посадили в зіндан і тепер (увага СБУ!) хочуть поміняти на полонених ополченців. На думку колишнього однодумця «боротьбистів» Олександра Володарського, «викриття «диверсійної групи»- результат протистояння сурковських і ахметовських», але швидше можна припустити, що казаки просто побачили конкурентів на розпил російських грошей, та й підвал після того, як обміняли затриманих українських солдатів, стояв до непристойності порожнім. Не менш смішне і продовження цього бенкету: «активіст лівого об'єднання «Боротьба» Олексій Албу (ще одне прізвище в записну книжку СБУ), який є депутатом Одеської облради, опозиційним чинній владі, таємниче зник в Донецьку. Про це повідомила прес-служба руху». Сподіваюся, все-таки товариш Албу чи не переплутав загін казака Мозгового із загоном казака Бетмена, а то його кінець міг би бути воістину жахливим. У нас адже як-не-як останнім часом російські регулярні частини відправили в гості до Джона Юза більше захисників «Новоросії», ніж весь «Правий сектор» разом узятий. Еклектика? Еклектика.

Еклектика і в тому, що приклад Мазурка виявився вкрай заразливим, і Україна давно і впевнено тримає перше місце за кількістю претендентів на премію Дарвіна. І мова не тільки про дурнуватих казаків, яких один за іншим відмінусовує глава «ЛНР» Плотницький. Ось, наприклад, візьмемо одеських терористів з їх коротким життям. Один з них підірвав міст і на смерть був збитий машиною по дорозі додому. Другий увічнив себе в архітектурі приморського міста у вигляді воронки в асфальті і мокрої плями, в яке його перетворив його ж вибуховий пристрій. Окремо варто назвати Мазурков другого роду зразок Сашка Білого або байкера Блека, які, мабуть, вважали за краще популярне нині в США «самогубство через поліцейського» - приймемо цю версію хоча б в якості робочої гіпотези. У Росії теж був один такий мазурок - терорист-підводник Пумане, але він, швидше виняток, а у нас це в тренді.

Зовсім не по фен-шую ведеться в країні кадрова політика. Наймаючи міністрів-варягів в кращих слов'янських традиціях «бо країна наша багата, а порядку в ній немає», ми фактично відразу ж робимо все, щоб перекрити їм кисень, причому відверто: звільнений в одному міністерстві чиновник раптом спливає на рівноцінної посади в іншому. Еклектика наявності: в уряді одночасно уживаються люди, охочі проводити кадрову модернізацію, і люди, які розглядають кадрову політику в категоріях брежнєвської номенклатури, коли номенклатурний чиновник, який розвалив, наприклад, завод з виробництва полімерів йшов не в тюрму, а на посаду директора вже, наприклад, м'ясо-молочного комплексу, де залишався рівно до того часу, поки не розвалював і його. Теж в якійсь мірі еклектика.

Еклектика - всюдисуща. Еклектика - всепоглинаюча. Еклектика - це міністерство інформації, яке не може заборонити Кобзона на «Інтері». Але еклектика - це і комітет із захисту суспільної моралі, який вилучає з магазинів книги Олеся Ульяненка (лауреата Шевченківської премії, до речі). Еклектика - це процес ціноутворення в київському метрополітені за рахунок пасажирів при надзасекречені даних про доходи підприємства від реклами. Еклектика - це існування до недавнього часу потяга «Укрзалізниці» Донецьк-Сімферополь. Мій студентський приятель, який живе в Ірпені на перехресті вулиць Комінтерну і Третього Інтернаціоналу (за чутками, перейменована в кінці минулого року), теж говорив, що відчуває себе в деякому роді еклектиком, так як Комінтерн, як не банально, це і є Третій Інтернаціонал. Змішання стилів - це київська вулиця Петлюри, яка впирається в пам'ятник Щорсу.

Ось, напевно, це і є та сама біфуркація - стан системи настільки нестабільно, що її вектор можуть змінити найменші впливу ззовні. Подібно металевого кульці, що балансує на лезі бритви, вірогідність якої звалитися на однин або на інший бік залежить від самих непомітних факторів. Тільки потрібно пам'ятати, що з одного боку нашу країну чекає однозначна загибель, з іншого - не менші лиха, але все ж хоч з мінімальною надією. І в якійсь мірі на балансування цієї кульки можемо впливати всі ми.