Вбивство Окуєвої: Чому потрібен надзвичайний стан, якого не буде

Якщо після замаху на нардепа Ігоря Мосійчука було кілька версій – "рука Москви", розбірки навколо так званого "будинку Арбузова" й замах не на нього, а на підполковника МВС Мормуля, який і загинув 25 жовтня - то учорашнє вбивство Окуєвої й поранення її чоловіка навряд чи потребує пошуку інших причин, аніж дії на нашій території російської агентури. Навіть, якщо в пресі з'являться альтернативні версії, приміром, бізнес чеченської родини, їх авторів піддаватимуть обструкції.

В інакшому світлі тепер виглядає й вибух біля каналу "Еспресо" - Мосійчук, Окуєва та загиблий 8 вересня внаслідок підриву автомобіля чеченець Тимур Махаурі були пов'язані, тому замовників усіх трьох злочинів, а також першого замаху на чеченську родину 1 червня, виконавець якого Артур Денісултанов знаходиться в СІЗО, очевидно, варто шукати в одному місці. Питання лише де – в Грозному, Москві чи все ж у Києві. І це не єдиний секрет для слідства в цих історіях.

Приміром, чому Осмаєв й Окуєва відмовилися від наданої їм охорони. Безстрашні чи, може, було що приховувати? Або чому про Махаурі вже не згадують як про особу з кримінальним минулим. Зараз він фігурує в ЗМІ виключно як благородний чеченець, який захищав Україну від кадировських найманців. Натомість з телеекранів відучора звучать заклики відправити у відставку керівництво МВС й Нацполіції, силовиків звинувачують в професійній імпотенції, а різного роду знавці пропонують повністю закрити кордон з Росією й запровадити надзвичайний стан в країні. Зрозуміло, що другий за тиждень замах на відомих людей має підстьобнути поліцейських, та, мабуть, не помилимося, коли скажемо – надзвичайного стану, про введення якого, може, й варто було б серйозно подумати, не буде. Тому що він політично не вигідний багатьом.

По-перше, не зовсім зрозуміла процедура його запровадження. Якщо, приміром, надзвичайний стан в енергетиці у нас впроваджений Кабінетом міністрів, то тут має бути, як мінімум, рішення РНБО, тому що задіюватимуть всі силові структури, для них необхідний єдиний центр координації й чіткий алгоритм дій і сфер відповідальності. Подібного в Україні досі ніхто не робив, тому існує значний ризик помилок. Які здатні лише погіршити ситуацію.

Окремі політики й експерти пропонують взяти за зразок французький досвід, де надзвичайний стан було запроваджено у листопаді 2015 року після серії терактів. До речі, завтра цей стан у Франції скасовують, натомість вступає в дію закон, який правозахисники в один голос називають каральним: він дозволяє поліції обшукувати будинки підозрілих осіб, блокувати райони за підозрами в намірах здійснення терактів, відмовляти в проведенні масових акцій та закривати церкви і мечеті до з'ясування ситуації безпеки. Не слід забувати, що в тій таки Франції було прийнято норму, згідно з якою осіб, підозрюваних у терористичній діяльності, позбавляють громадянства. Коли про впровадження цього досвіду заговорили в Україні, експерти в один голос заявили: це порушення прав людини, такого робити неможна, всі люди - брати і сестри. Звідси висновок: надзвичайний стан у нас забалакають і впровадити його не дозволять.

По-друге, для ефективного втілення приписів надзвичайного стану необхідні значні ресурси, а їх зараз немає. Залучати армію для патрулювання мирних міст – питання спірне, це не її функція, вона на це не навчена. А сил лише поліції не вистачить. На жаль, спиратися їй на суспільну підтримку не доводиться. Люди, які неспроможні прибрати за своїми песиками, нездатні в принципі зрозуміти потребу в дисципліні заради безпеки громади. Як показала реакція спільноти на суботню облаву на нічний клуб Jugendhub, де поліція впіймала наркоманів та ухилянтів від призову, наше суспільство вороже налаштоване до силових структур, зате підтримує всіляких пройдох, які піаряться на правозахисті. Тобто, до справжнього громадянського суспільства, яке розуміє дії влади й готове допомагати, як у Франції, нам як до Місяця пішки.

По-третє, вже зараз від окремих політиків чути: надзвичайний стан це добре, але ж владі не довіряють. Давайте оберемо іншу і вона вирішить всі проблеми з криміналітетом. Причому в цю маячню вірять. А це означає, що навіть коли рішення про впровадження надзвичайного стану або хоча б якихось його елементів буде прийнято, ми отримаємо шалену протидію з боку самих політиків. Вони нездатні консолідуватися навколо безпекових питань, тому що дуже багатьох влаштовує нинішня ситуація, коли щодня можна довбати владу через помилки. Десь поліцейські розбили службове авто? Ура! Будемо дружно кричати, що реформа патрульної служби провалилася. Десь упіймали поліцейського на хабарі? Ура! Кричатимемо, що нічого з часів Януковича не помінялося.

Тобто, неможна говорити про ефективність надзвичайного стану в державі, у громадян якої в головах засіла "зрада". Тому, схоже, ми приречені ходити по одних і тих само граблях: після кожного резонансного замаху політики вимагатимуть посилити боротьбу із злочинністю, звинувачуватимуть у всьому Авакова, Грицака, уряд, та насправді ніхто із них не хоче, аби влада діяла жорстко.