Чому Льовочкін, Коломойський і Тимошенко пішли в партизани

Можна довго говорити "халва", - солодше від цього не стане, зате шлунок наповниться слиною. Істинність цієї східної мудрості на собі випробували прихильники перевиборів. Вони довго та безуспішно пояснювали електорату, чому потрібні дочасні вибори, з чого електорат зрозумів лише одне: ці хлопці й дівчата хочуть повернутися до влади. Тому масової підтримки ініціатива перевиборів не набула. Зараз про них ще говорять, але більше за інерцією.

Так само зійшла на пси й тема імпічменту. "Батьківщина" намагається качати її через підконтрольні їй місцеві ради, особливо на Київщині, але їхні звернення до ВР з вимогою підтримати закон про імпічмент приймаються радше для того, аби показати владі, що князьки незадоволені головою ОДА Олександром Горганом. І хочуть, щоб того поміняли на зручного для них. Інша логіка тут не простежується, адже Тимошенко сама мріє стати президентом, а навіщо їй закон про імпічмент.

Конфлікти на Київщині - показові: саме такі стосунки між Києвом і регіонами нав'язує опозиція. З наближенням виборів спроби взяти під контроль обласні, міські і навіть районні ради лише посиляться. Оскільки сюжетна лінія перевиборів відійшла на другий план, триває активний пошук кризових тем під вибори 2019 року. Як у столиці, так і в регіонах. Де, як показує досвід, зненацька можуть виникнути нова Врадіївка чи нове Криве Озеро. Тому контроль або хоча б значна кількість своїх людей на місцях для опозиції конче необхідні речі. Влада ж має серйозно переглянути кадрову політику, замінивши, поки не пізно, слабких або потенційно вразливих голів обласних і районних адміністрацій.

Інакше кажучи, тактика опозиції - не лобова атака на одну проблему, як то протидія впровадженню ринку землі чи тарифна війна - а розсіяні акції в різних темах і, бажано, в різних місцях. Така собі партизанщина. Це не тільки дозволяє прикрити єдиний центр управління протестами, вервечки до якого, вочевидь, тягнуться за поребрик, але й дає можливість намацати больову точку, якої сьогодні немає. Тобто, є окремі точки, але вони ліквідуються після оперативного втручання різних інститутів влади. Зараз такою точкою виглядають протести автолюбителів, які їздять на нерозмитнених автівках. Не виключено, що влада піде їм на певні поступки, натомість опозиціонери звинувачуватимуть владу у тому, що не задовольнили всіх апетитів "євробляхерів". Очолити їхній протест Тимошенко і компанія не можуть, оскільки не користуються там підтримкою, тому витискатимуть із чужої акції максимальний зиск для власного піару.

Те ж стосується, приміром, анонсованого повернення Михайла Саакашвілі. Зустрічати його на кордоні з Польщею планують не тільки соратники й друзі, а й купа нардепів, які не могли не скористатися нагодою, створеною колишнім грузинським президентом. Тому вони злітаються на шоу, як мухи на мед. Не виключено, що найсміливіші з них навіть спробують провести Саакашвілі через прикордонний пункт, прикриваючись своєю недоторканністю. Але враховуючи, що це Сізіфів труд, оскільки порушник все одно буде затриманий, подібний сценарій виглядає малоймовірним. Та й немає серед цих нардепів сміливців.

Хто ж є головними бенефіціарами цієї партизанщини? Ключових троє - Ігор Коломойський, Юлія Тимошенко і після демаршу Вадима Рабіновича, який пішов війною проти "Опозиційного блоку", до них приєднується Сергій Льовочкін. Коломойський, який певний час тихо відсиджувався в заможній Швейцарії, перейшов у контрнаступ і подав позови до України в міжнародні суди, оскаржуючи націоналізацію "Приватбанку". Далеко не факт, що вони візьмуть його бік, проте вже зараз наганяється паніка на клієнтів цього банку. Варто зауважити, що вибори в нашій країні завжди робили 3 канали, точніше медіа-холдинги – 1+1, "Інтер", ICTV. Зараз до них додалися 112 канал й NewsOne Рабіновича і Мураєва. Шанси набути серйозної ваги до виборів в інших телеканалів незначні. То ж основними гравцями будуть ті, хто контролюватиме інформаційний контент цих медіа.

Коломойський тримає палець на кнопці "плюсів". Йому вигідно підігрівати окремі протести та продукувати страшилки для електорату. Приміром, останній тижневик 1+1 став просто зразком з розгону цінових панічних настроїв. Ще один важливий момент: за інформацією ЗМІ, Коломойський провів переговори в Мілані з головою НАК "Нафтогаз" Андрієм Коболєвим. Детально про суть перемовин невідомо, та за дивним збігом обставин НАК перестав "наїжджати" на "Укрнафту". Подейкують, Коболєв серйозно подумує про прем'єрство і не виключено, що тут можуть бути певні взаємовигідні домовленості. Адже Коломойському вкрай необхідно залишатися крупним політичним гравцем, чого йому не дозволяє ні його кишеньковий "Укроп", ні люди, розсаджені в парламенті. Здебільшого за останні роки вони зійшли на маргінес. А позмагатися за свого прем'єра – це серйозна нагода показати зуби.

Інший олігарх Сергій Льовочкін тримає кнопку не лише "Інтера", а й має значний вплив на канал 112, який очолює колишній "інтерівець" Єгор Бенкендорф. І, схоже, Льовочкін все частіше користуватиметься цими кнопками для педалювання теми дочасних виборів. Те, що у нього на умі, артикулював його соратник Юрій Бойко: "Якщо влада проігнорує наші вимоги щодо врегулювання конфлікту на Сході і ухвалить провокаційне рішення по Донбасу – то "Опозиційний блок" зробить все, щоб вже цієї осені відбулися дострокові парламентські вибори". Зрозуміло, що за термінами це неможливо, тому далі говоритимуть про дочасні вибори весною 2018-го, восени, взимку. А політики на кшталт Тимошенко пропишуться в ефірах "Інтера" надовго. Адже вона за нинішніх умов знову в тренді в олігархів як політична фігура, здатна найефективніше розгойдувати ситуацію.

Є ще телеканали медіа-групи Віктора Пінчука. Вони поки тримають нейтралітет. Покусують і владу, й опозицію, але без відвертих інформаційних атак. Та й взагалі, всі політичні гравці демонструють мускули, та поки намагаються не витрачати багато коштів. Дрібні акції з одно-дводенним показом у своїх ефірах – і все. Складається враження, що зараз відбувається пошук сірника, щоб підпалити країну і знову підняти на щити тему дочасних виборів. І або його знайдуть в разі, якщо влада десь суттєво проколеться, або вся кампанія піде в гудок.