Три стратегічні цілі: Нащо Зеленський вимагає "розпустити Л-ДНР"

Безпрецендентно високі вимоги до Росії та сепаратистів, озвучені вчора у Мінську, схоже, мають на меті вбити трьох зайців. По-перше, це спроба пояснити громадянам неминучі проблеми в економіці. По-друге, це спосіб протидіяти російській тактиці "нарізання салямі". І, по-третє, Банкова вибила частину козирів з рук патріотичної опозиції

Три стратегічні цілі: Нащо Зеленський ви…

Вчорашній прес-реліз Дарки Оліфер про результати роботи ТКГ в Мінську (як завжди, практично відсутні), і про нові вимоги України до Росії та "Л-ДНР" (цього разу — сенсаційно високі) спершу змусив засумніватись, чи не йдеться про якийсь фейк.

Бо настільки жорстких, послідовних і логічних вимог українська сторона не озвучувала у цьому форматі, здається, ще ніколи.

Отже, тепер Київ вимагає, ні багато ні мало, "розпустити "Л-ДНР", повністю припинити вогонь, вивести з території України іноземні війська і військову техніку, розвести сили та засоби вздовж всієї лінії зіткнення, забезпечити роботу ЦВК, українських політичних партій, ЗМІ та іноземних спостерігачів на Донбасі. Здається, все. А, ні, ще – повернути контроль за непідконтрольною ділянкою українсько-російського кордону.

Цілком сподіваною виявилася реакція Росії на озвучені вимоги. Зокрема, член російської Ради Федерації Франц Клінцевич вже встиг заявити, що Київ "фактично відмовився від формули Штайнмайєра".

З певної точки зору, озвучений список є абсолютно логічним. Оскільки тільки за умови виконання всіх без винятку перелічених вимог, можна спробувати провести на території розпущених "Л-ДНР" щось, бодай приблизно схоже на чесні вибори. Таким чином, всі озвучені вимоги цілком вписуються у "формулу Штайнмайєра" попри заяви російської сторони.

Інша річ, що вчорашній список помітно відрізняється від попередньої позиції української делегації на переговорах, коли робився великий масив кроків для того, щоб за допомогою політичних поступок Росії та сепаратистам імітувати прогрес миротворчості. Що примусило Банкову настільки радикально змінити свою переговорну позицію?

Найбільш вірогідних причин, здається, є три.

Перша – бажання влади зберегти свій рейтинг в очах виборців, які вимагають "звершень вже й негайно". А за умов відсутності прогресу у справі припинення війни (яка зумовлена, звичайно, переговорною позицією Росії — але кого це ціуавить після обіцянки Зеленського "просто припинити війну") на рейтинг особливо відчутно можуть вплинути будь-які економічні проблеми. Починаючи від платіжок за газ і завершуючи розумінням того, що чудесне "здешевлення долара", здійснене за допомогою продажу держоблігацій, вимагатиме колосальних коштів на обслуговування держборгу за ставками в рази вищими, ніж ставки за кредити МВФ.

Ймовірні реформи, які могли б наповнити держбюджет — на кшталт зняття мораторію на продаж землі сільгосппризначення — підтримкою в суспільстві також не користуються.

За подібних умов неминуче виникне питання "хто винен?". І оскільки з очевидних причин Порошенко на цю роль вже не дуже підходить, винною, серед інших, буде оголошена Росія, яка ніяк не хоче "припинити стріляти". Таким чином відмова від безконечних поступок і часткова ескалація конфлікту допоможе Зеленському втримати падіння рейтингу (яке на початок жовтня склало близько 7%).

Другою причиною, вочевидь, є бажання чинної влади якось протидіяти кремлівській тактиці постійного пресингу за переговорним столом з вимогами нових і нових поступок на Донбасі. Оголошуючи нову, набагато жорсткішу позицію, команда Зеленського надіється створити собі умови, які допускають ймовірність поступок і тактичного відступу без повного нівелювання національних інтересів України.

І третім, вже побічним ефектом вчорашнього "підвищення ставок" стане той факт, що протести патріотичної опозиції принаймні тимчасово будуть ослаблені. Оскільки позиція чинної української влади виходить ніби навіть жорсткішою від переговорних позицій влади попередньої, і "зрадою", принаймні, на даний момент, не є.

Якою буде протидія новим ініціативам команди Зеленського з боку Росії? Відповідь, здається, очевидна. У Кремлі запустять потужну пропагандистську кампанію, спрямовану як на українських громадян, так і на мешканців та політичних лідерів ЄС, що матиме на меті переконати всіх в "неадекватності" й "непослідовності" української сторони, яка начебто висуває в ході мінських переговорів нові й неприйнятні вимоги.

Чи вдасться команді чинного президента України досягнути цих цілей? Відповідь на це питання цілком залежить від роботи команди. Якщо МЗС на чолі з Пристайком раптом вдасться переконати європейців — при тому не тільки лідерів країн, а й, по можливості, їхніх виборців, у тому, що Україна не "міняє переговорну позицію", а просто готується ретельно виконувати формулу Штайнмайєра згідно з домовленостями і з духом то буквою українського законодавства, стратегія цілком може і спрацювати, принаймні на міжнародному рівні.

А от у тому, що посилаючись на необхідність всі ресурси виділяти на протидію зовнішньому ворогу, вдасться виправдати внутрішні економічні невдачі, можна вельми сильно засумніватись. Цей прийом випробовували безліч разів керівники різних держав, і спрацьовував він тільки в авторитарних суспільствах. А те, що вдавалося і вдається Лукашенкоі й Кім Чен Ину — Порошенкові, наприклад, не вдалося.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"