Членство в НАТО та Нормандська п'ятірка: Чи зможуть Україна і США реалізувати амбітний план

Україно-американське звернення до урядів двох держав, яке ініціював сьогодні Київський безпековий форум, на перший погляд, може видатися черговим набором добрих побажань, озвученим експертами.

Втім, поставитися до нього максимально серйозно примушує список осіб, які його підписали. Оскільки з обох сторін, окрім авторитетних аналітиків та поважних, але вже позбавлених влади колишніх послів та міністрів в ньому присутні ще й політики з правлячих партій обох держав. І не тільки правлячих, але й опозиційних – своєрідну програму дій, яка може стати "дорожньою картою" для двосторонніх стосунків, підписали конгресмени від Демократичної та Республіканської партій США, а також парламентарі від "Слуги народу", "Європейської солідарності" та "Голосу".

Послання, яке складається з 12 пунктів, звичайно, містить чимало пасажів стосовно збереження взаємної поваги до демократичних цінностей, спільної війни проти дезінформації, протидії українській корупції, та зусиль, спрямованих на обмеження впливу українського олігархату на політику. Всі ці тези, попри їх безумовну важливість, вже неодноразово були озвучені.

Але разом із тим узгоджений сьогодні українськими та американськими дипломатами та політиками документ містить і кілька цілком нових тез. Зокрема, четвертий пункт передбачає, що "адміністрації Джозефа Байдена варто вивчити можливості більш активного залучення на вищому рівні з боку США до переговорного процесу, який зараз проводять федеральний канцлер Німеччини та президент Франції, щоб вивести ситуацію з глухого кута і сприяти справжньому завершенню конфлікту на Донбасі". Фактично, чи не вперше про потребу залучити Вашингтон до Нормандської четвірки говорить не тільки українське МЗС, але й двопартійна група американських конгресменів. Шостий пункт звернення передбачає, що США та Україна повинні розпочати консультації стосовно зміцнення безпеки та стабільності в Чорноморському регіоні – і ці переговори слід супроводжувати розміщенням повітряних, сухопутних та морських сил НАТО. Що, в ідеалі, мало б привести до інтеграції України в геополітичну ініціативу НАТО, спрямовану на стримуваня Росії не тільки на наших безпосередніх кордонах, але і в цілому регіоні. І, можливо, найбільш резонансним є дев'ятий пункт звернення, який передбачає, що "Сполучені Штати та Україна мають співпрацювати для просування інтеграції України до НАТО і досягнення кінцевої мети Києва – членства в НАТО".

Звичайно, всі поставлені в посланні цілі є вкрай амбітними, і вони цілковито залежать від політичної волі як Києва, так і Вашингтона. Але в тому і суть цього прецікавого документу, що він окреслює своєрідні "межі можливого", і пропонує реальні проекти, якими можна наповнити декларативні заяви про ймовірну співпрацю Києва та Вашингтона в період президентства Байдена. Щоправда, послання практично нічого не пропонує у сфері економіки, де реальні зв'язки між Україною та США є до образливого неміцними та фрагментарними. Втім, неможливо охопити все за один раз.

Складно сказати, наскільки це посланню буде почутим як у Києві, так і в Вашингтоні. Але в тому, що спроба реалізувати бодай частину цих амбітних планів була б колосальним поступом для сьогоднішньої України, і фіналом перетворення нашої держави з об'єкта міжнародної політики, яким вона пробула чималу частину часу після здобуття незалежності, не просто на суб'єкта міжнародних стосунків, а на помітний регіональний центр геополітичного впливу.