ТКГ тасує дорожні карти: Чим зашкодять Україні "15 вимог" сепаратистів

Про те, що 14 жовтня сепаратистські республіки "ДНР" та "ЛНР" під час засідання мінської ТКГ запропонували Україні "дорожню карту повернення Донбасу", було відомо фактично одразу після події. Але подробиці стосовно змісту цього документу стали відомі тільки в останні дні.

Суть їх вкрай проста — Україні пропонують фактично погодитись на початкові російські умови капітуляції на Донбасі. Щоправда, не назавжди — а "всього лише" до 2050 року. Увесь цей час, на думку кремлівських авторів "15 вимог", на Донбасі повинні існувати "окремі райони", які матимуть не автономію навіть — а фактичну незалежність від України, власну армію, власну поліцію, право забороняти розміщення українських військових в регіоні і так далі. Також передбачені "особливі" стосунки цих районів з Росією.

Скільки-небудь серйозно говорити про цей документ, звичайно, немає сенсу. По-перше, він містить явно неприйнятні для України вимоги, далеко за межами будь-яких "червоних ліній", накреслених українською владою, українським суспільством і просто здоровим глуздом. По-друге, хоч вимоги і були розроблені в Москві, формально їх висунули "посадовці" самопроголошених республік. Себто відповідальність за їх виконання не нестиме абсолютно ніхто. По-третє, жодна політична сила в Україні, крім медведчуківських проектів, не візьме на себе відповідальність за настільки відверту зміну Конституції у бажаний для Кремля спосіб.

Увесь політичний зиск, який отримає Росія від цієї "дорожньої карти в нікуди", полягає в можливості зайвий раз заявити на міжнародних майданчиках про "неконструктивну позицію України", яка відкинула подібний документ. Ну, і без особливої надії на успіх сподіватися, що чинний президент України спокуситься можливістю "припинити війну парочкою законів". Без якихось практичних наслідків цих сподівань. 

На тому розмову про "15 вимог" можна би було і припинити, якби не певні супутні обставини. Зокрема, той факт, що за даними, озвученими ЗМІ, а також представником Росії в ТКГ Борисом Гризловим, 28 жовтня очільник української делегації у ТКГ Леонід Кравчук погодився надати українську версію дорожньої карти врегулювання на Донбасі. І пообіцяв, що в цьому проекті будуть опрацьовані всі питання, підняті сепаратистами у своєму проекті.

З одного боку, ніби й немає особливого сенсу "розганяти зраду" до того моменту, коли загальновідомими стануть пропозиції української сторони. Хоча той факт, що рішенням про створення дорожньої карти українські посадовці якось не особливо хваляться, і пропоновані там пункти з громадськістю не обговорюють, насторожує.

Але навіть якщо українська версія дорожньої карти вийде цілком пристойною – то дипломатичною перемогою назвати всю цю ситуацію буде складно. Оскільки сам факт створення документу у форматі, запропонованому сепаратистами (хай і за підказкою Кремля, звичайно – але це не так і важливо) є дипломатичним програшем. І обговорення дорожньої карти також відбуватиметься не у форматі Кравчук-Гризлов, чи, припустимо, в форматі політичних радників нормандської четвірки. Говоритимуть саме представники України і саме з представниками сепаратистів. А саме цього формату Київ небезпідставно уникав від самого початку конфлікту на Донбасі. Звісно, можна сподіватися, що Леонід Макарович спробує якось пройти "поміж крапельок", подавши український документ як виключно київську пропозицію, ніяк не пов'язану з пропозицією "республік". Але наскільки подібний прийом вдасться за наявної ситуації – питання далеко не однозначне.