Закон про медіа: Чому українська влада завжди програє у війні з журналістами

Через півроку після першої реєстрації законопроекту "Про медіа" його автори внесли до парламенту доопрацьовану версію - нібито з урахуванням зауважень громадськості та журналістів, які тоді обурилися намаганням "закрутити гайки". Але новий проект є таким же драконівським, як і попередній - всі репресивні норми, які були у попередній версії, залишаються і у новій, констатує Depo.ua.

Про що закон "Про медіа"

Загальна суть законопроекту не змінилася. Цей документ, як і його попередня версія, запроваджує нову систему регулювання інформаційного простору, до якого буде включено не лише традиційні ЗМІ типу телебачення, радіо і газет, а й електронні видання, чия діяльність дотепер фактично є неврегульованою. Проект вводить у законодавство нові поняття та цілі медійні галузі, які до того не зазнавали настільки детального регулювання. Йдеться про онлайн-медіа, комунікаційні мережі, студії-виробники, універсальні медіа-сервіси, систему мовлення громад та інші специфічні нюанси. Загалом під дію закону, виходить, підпадає будь-яка діяльність з поширення інформації у маси - незалежно від того, якими каналами це поширення відбувається.

Автори проекту надають державі в особі потужного регуляторного органу право не лише регулювати бізнесові стосунки медійників, а й беруться до забезпечення достовірності та збалансованості подачі інформації, захисті користувачів інформації, особливо неповнолітніх, від шкідливого впливу, забезпечення ефективного нагляду (контролю) за дотриманням на території України вимог і обмежень у сфері медіа. Тобто фактично йдеться по своєрідне запровадження цензури у ЗМІ, коли держава визначатиме чи відповідає та чи інша інформація в медіа інтересам суспільства та країни.

НацЦензор

Особливе, нове, наповнення отримує у проекті закону і Нацрада з питань телебачення та радіомовлення. Вона від моменту набрання законом чинності стає фактично головним регулятором у сфері розповсюдження інформації, не обмежуючись лише радіо та телебаченням.

З широкого списку повноважень Нацради можна відзначити декілька точок ризику. Так, цей орган буде займатись реєстрацією медіа – в тому числі, і онлайн-ЗМІ. Вона ухвалюватиме рішення як щодо видачі реєстраційних документів, так і щодо скасування реєстрації медіа, чія діяльність почне суперечити законодавству. Також Нацрада в окремих випадках буде звертатись до суду щодо скасування реєстрації. Йдеться про великий список незначних, значних та грубих порушень до якого входять такі як розповсюдження порнографії так і позитивної інформації про радянський союз.

Однією з головних претензій до попереднього законопроекту було надання Національній раді з питань телебачення і радіомовлення широких повноважень в регулюванні діяльності ЗМІ. Цей орган отримував можливість штрафувати і блокувати засоби масової інформації через ті чи інші порушення. Причому в список підвідомчих медіа потрапляли не лише телеканали, а й друковані та онлайн-видання. В новому законопроекті повноваження регулятора залишаються такими ж широкими. І навіть приростають новими.

Так, члени Нацради за новим законом можуть виносити рішення про штрафування медіа, які в той чи інший спосіб порушили вимоги закону. Йдеться про досить суб'єктивне уявлення законотворців як потрібно висвітлювати, наприклад, радянське минуле або оцінювати дії органів країни-агресора. Але штрафи в той же час є доволі суттєвими.

Дрібні порушення для онлайн-медіа обійдуться в суму близько 25 тисяч гривень. А грубі порушення стануть власникам онлайн-ЗМІ у втричі більшу суму.

А от аудіовізуальні ЗМІ, до яких автори законопроекту відносять телеканали та радіостанції, можуть бути покарані на значно більші суми: максимальний штраф становитиме 75 мінімальних зарплат. Що в перерахунку на гривні складе на сьогоднішній день близько 350 тисяч.

Також Нацрада має слідкувати не лише за змістом поширюваної у медіа інформації, а й за прозорістю структури власності кожного медіа. Цю прозорість медіа-чиновники перевірятимуть під час видачі ліцензій окремим ЗМІ, або у будь-який інший час.

Але не штрафами єдиними житимуть члени Нацради - в їхніх повноваженнях буде також і ініціювання блокування ЗМІ, які не відповідатимуть вимогам закону. Звісно сама Нацрада рішення про блокування приймати не зможе. Але саме чиновники цього органу будуть вправі звертатись до окружного адміністративного суду В Києві. І можуть навіть вимагати, аби справу було розглянуто протягом двох діб. 

Зможуть чиновники з Нацради звертатись і до власників соціальних мереж типу Youtube та Facebook аби ті обмежували доступ користувачів до інформації медіа, які потрапили у немилість до влади.

Одна з основних змін - про зарплати

Згідно з документом, оклади керівництва і членів Національної ради з питань телебачення і радіомовлення суттєво збільшуються. Наразі, згідно з постановою Кабміну №1013 від 9 грудня 2015 року, оклад глави Нацради становить 21,25 розмірів мінімальної заробітної плати - це приблизно 100 тисяч гривень. А після прийняття закону він буде 97,5 прожиткових мінімумів для працездатних осіб - тобто більше 220 тисяч гривень на місяць.

Оклад звичайного члена Нацради виросте з 16,25 розмірів мінімальної зарплати (близько 77 тисяч гривень) до 75 прожиткових мінімумів (170 тисяч гривень).

Крім того, в проекті залишається в силі пункт згаданої постанови Кабміну про те, що преміювання голови Нацради проводиться щомісячно в розмірі до 80% від окладу, в членів Нацради - до 60% від окладу.

Цинічний Ткаченко

Слід зазначити, що як попередня версія законопроекту є дітищем колишнього керівника каналу 1+1, колишнього ж керівника інформаційного комітету ВР, а нині міністра культури Олександра Ткаченка. В нинішній редакції його нема в списку авторів, але навряд Олександр Ткаченко не має до законопроєкту жодного відношення. І, судячи з попередньої редакції закону, можна припустити, що він не проти закручування гайок в інформаційній сфері.

Олександр Ткаченко, який сам вийшов з журналістського середовища, не може не розуміти, що будь-яка війна з пресою, а закон "Про медіа" можна розцінювати саме як "іду на ви", для будь-якої влади закінчується програшем. Адже більшість українських журналістів, які навіть працюють в різних політичних таборах, одностайно виступають проти цензури. А коли журналісти об'єднуються проти якогось чиновника - зазвичай цей чиновник таку війну програє. Олександр Ткаченко має б це знати.

Читайте також: Штрафи і швидке блокування : Чому ЗМІ напружилися в очікуванні закону Ткаченка