Флот Росії у Криму: Як українське МЗС підіграло Путіну

Вчора заступник міністра закордонних справ України Василь Боднар нагадав російським посадовцям, що їхня країна, повинна як і до 2014 року виплачувати Україні сто мільйонів доларів на рік за базування Чорноморського флоту в Криму. "Близько $ 100 млн. в рік, проте з 2014 року ніяких виплат не відбувається", - невинно уточнив український посадовець.

У відповідь на що офіційний представник російського МЗС Маша Захарова тривіально нахамила, заявивши що в Україні "вже не знають, що придумати, аби справою не займатися". Яке МЗС, така й дипломатія, звичайно. Та й сподіватись на щось інше від даного конкретного персонажу було б нерозважливо.

З формальної точки зору, обидві репліки виглядали наче логічно – і навіть банально. Оскільки жодна сторона ніби як не могла вчинити інакше.

Якби Україна не стала вимагати своєї орендної плати, то – принаймні, на думку нашого МЗС – ми б у такий спосіб "визнали" анексію Криму. В свою чергу Росія, якби раптом погодилась заплатити (у перспективу чого ніхто, звичайно, не вірив ні в Києві, ні в Москві), то визнала б у такий спосіб, що Крим їй таки не належить.

Тому всі зацікавлені сторони вчинили у відповідності до своїх національних інтересів, а подія увійшла в історію таким собі дипломатичним казусом.

Але цей ритуальний, здавалось би, обмін дипломатичними репліками залишає після себе вкрай неприємний післясмак. І йдеться тут не тільки про відписку Маші Захарової.

Вартою уваги тут є і вимога з боку українського МЗС до Росії продовжувати сплачувати за базування ЧФ у Криму. Вимога, яка є демонстративним небажанням помічати реальність, в якій Крим анексований російськими військами, а на Донбасі йде війна. Реальність, в якій анексія Криму розпочалася саме з бази російського ЧФ. Цю базу наше зовнішньополітичне відомство, виходить, продовжує вважати легітимно у нас орендованою. Принаймні, такий висновок можна зробити з оцієї вимоги стосовно "орендної плати".

Здавалось би, якщо йти за якоюсь адекватною логікою, то військова інтервенція з іноземної військової бази мала би все-таки розглядатися, як достатній привід відмовитись від існування цієї бази на власній – хай і окупованій – території. З розривом договорів – і вимогою покинути і базу, і зайняту територію загалом. А всі фінансові вимоги за збитки України внаслідок агресивних дій Росії мали би бути зведені у вимогу стосовно репарації за незаконну анексію півострова.

Натомість коли послуговуватися логікою нашого МЗС, то вийде, що коли з Росії можна – і треба – отримувати орендну плату за базування Чорноморського флоту в Криму, то наступний логічний крок – потрібно ввести штрафні санкції проти Кремля. За самовільне розширення бази ЧФ Росії  до території всього українського Криму. На чому і вважати конфлікт законно улагодженим і вичерпаним.

У всій цій історії тактика Володимира Путіна полягає в тому, щоб перетворити війну та окупацію України в якийсь "конфлікт інтересів". І вимога нашого МЗС стосовно орендної плати – це, фактично, допомога російській дипломатії в цій справі. Бо з точки зору світової спільноти ситуація, в якій незалежна і суверенна держава, втративши частину своєї території, вимагає від агресора оплатити перебування його військ на частині анексованій території, при тому не в межах репарацій чи контрибуцій, а в межах орендного договору – ця ситуація виглядає вкрай дивною.