"Таємні тюрми СБУ": Коли Amnesty International звинуватить Київ в геноциді

Скандал із "тюрмами СБУ" наштовхує на думку, що світові цілеспрямовано нав'язують думку про подібність ситуації на сході України з балканським конфліктом 90-х

Політичний оглядач
"Таємні тюрми СБУ": Коли Amnesty Interna…

15 березня в ефірі "Громадського" українців ознайомили з журналістським розслідуванням про ізолятор Харківського управління Служби безпеки, в якому начебто розміщуються "таємні тюрми СБУ". Вперше про них у доповіді "Вас не існує. Довільні затримання, насильницькі зникнення і тортури в ході конфлікту на сході України" в липні 2016-го повідомили Amnesty International та Human Rights Watch. Тоді в спецслужбах цю інформацію назвали фейковою, але її розголос був досить значний, особливо на проросійських медіа-майданчиках.

Правозахисники передали списки ув'язнених у Харкові військовій прокуратурі, згодом почався процес звільнення названих осіб. А в січні 2017-го директор Amnesty International в Україні Оксана Покальчук повідомила: всі 18 бранців ізолятора - на свободі. Відтоді про нього нічого не було чути, але, як виявилося, благодатну тему для звинувачень України в порушенні прав людини ніхто остаточно знімати з порядку денного не хоче.

У лютому побачила світ нова доповідь Amnesty International, в якій наголошувалося: розслідування щодо "таємних тюрм" українських спецслужб не досягло жодного прогресу. Представники Підкомітету ООН з недопущення катувань після візиту до України повідомляли: СБУ надали їм доступ не до всіх місць позбавлення волі. Коли правозахисники приїхали вдруге, то у них склалося враження, що приміщення спеціально очистили, щоб приховати сліди тортур. На момент перевірки затриманих начебто перевезли до інших місць. На основі того, що у когось "склалося враження", на Україну поставили тавро порушника прав людини. До уваги беруться лише свідчення осіб, підозрюваних у сепаратизмі і, таким чином, зацікавлених у дискредитації правоохоронних і силових структур. Позиція ж влади апріорі оголошується неправдивою.

У документі були й інші речі, які перегукуються з доповіддю управління верховного комісара з прав людини ООН, оприлюдненою днями. Це може свідчити про формалізований підхід в правозахисному комісаріаті Організації об'єднаних націй, де висновки формують на основі звітів національних офісів організацій на кшталт Amnesty International. Тобто, ймовірність заангажованості тих, хто готує первинний матеріал, виключається. А до використання результатів звітів для гібридної війни ні поважним правозахисним організаціям, ні верховному комісаріату ООН справи немає. У них існує роками напрацьована методологія, яка нагадує анекдот про дочку Рабиновича – повію. Тільки в цьому анекдоті є продовження: скільки Рабинович не доводив, шо у нього немає доньки, йому продовжували тицяли в "доччину розпусту".

Після виходу в ефір розслідування "Громадського", голова СБУ Василь Грицак наведені факти спростував. "Якщо хтось хоче поливати воду на жорнова, які працюють не на Україну, то мені це не зовсім подобається", - заявив він 18 березня. А вчора Amnesty International виступила з вимогою до міжнародних партнерів України спонукати Київ "визнати факти незаконних затримань та утримання людей під вартою та вжити заходи, щоб будь-які таємні місця несвободи, якщо такі досі існують, були ліквідовані". Власне, від українського офісу Amnesty International ніхто іншої реакції й не очікував.

Нагадаємо, у травні минулого року пані Покальчук наголошувала, що закон про декомунізацію порушує права людини, бо, бачте, неможна притягати до відповідальності за використання символіки. "Таке враження, що заяву Amnesty International писали у Кремлі. Комуністичний ГУЛАГ знищив 50 млн людей, терор голодом в Україні - 7 млн. Злочини нацизму і комунізму однаково засуджені у Європі", відреагував на це віце-прем'єр-міністр В'ячеслав Кириленко.

Вже у вересні ця ж організація безпідставно звинуватила українську державну компанію у постачанні зброї до Південного Судану. А зовсім недавно в Amnesty International обурилися розгоном з-під Ради "міхомайданців". Мовляв, було "надмірне, невибіркове та довільне використання сили проти мирних демонстрантів та журналістів". Оприлюднені факти про наявність у наметах зброї, попередні випадки застосування сили до правоохоронців з боку мітингувальників-провокаторів правозахисники вперто не помічають.

Не відстають від Amnesty і в київському офісі Human Rights Watch. Можна згадати, як його очільниця Таня Купер обурювалася блокуванням російських каналів в Україні, називаючи це "порушенням свободи слова". Раніше вона працювала в московському офісі організації. Як кажуть, no comments.

Говорити про планомірну кампанію окремих ГО проти української влади поки зарано. Тут радше мова про архаїчність методології збору й тлумачення фактів та політичну заангажованість керівників національних офісів і їх працівників. Враховуючи згадану вище досить тенденційну доповідь ООН, перед офіційним Києвом рано або пізно постане проблема, коли його почнуть звинувачувати у порушенні прав людини в однаковій мірі з "ЛДНР". Можна здогадуватися, звідки ця технологія, але тут йдеться про інше: необхідно вмотивовано спростовувати подібні вкидання. Не просто: "нема у нас ніяких тюрм", а із залученням експертів, вітчизняних правозахисників, світових медіа.

Значну роль тут має відігравати й новообраний омбудсмен Людмила Денисова, яка, схоже, з перших днів своєї роботи на посаді опинилася в оточенні вороже налаштованих правозахисників й політиків. Простіше кажучи, якщо ховати голову в пісок, то Україну й далі безальтернативно малюватимуть країною, де на кожному кроці порушують права людини.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme