Стрілянина в Броварах: Коли українці зрадять Зеленському із "сильною рукою"

Хтозна, чи це далися взнаки фактичне завершення карантину і накопичена за два його місяці "творча" енергія наших співгромадян, але останніми тижнями у країні почастішали різноманітні наздвичайні події. Із тих, що із суто кримінальним відтінком, згадаємо масове вбивство на Жмитомирщині і зґвалтування мешканки Кагарлика, яке скоїли ті, хто мав би людей від таких речей захищати, - поліцейські.

І якщо на кагарлицьку подію держава зреагувала хоча б відносно швидко – підозрювані заарештовані, за швидкістю реакції на бізнес-конфлікт між перевізниками варто простежити. У принципі, вже сама участь у конфлікті близько сотні осіб повинна стати приводом для запровадження у місті локальної надзвичайної ситуації та проведення широкомасштабної поліцейської операції. Що, за словами міністра МВС, зараз і робиться.

Але це тактика і реагування на подію, що вже трапилася. Якщо ж масштабувати погляд на те, що робиться в Україні загалом, то стає зрозумілим, в яку точку ми всі спільними зусиллями (адже не буває так, що тільки влада погана, а народ суцільно святий) йдемо. А точка ця зветься "хаос, засилля місцевих банд у кожному окремому містечку чи районі, розвал державної владної вертикалі, відсутність комунальних благ, пенсій тощо". Після чого на нашу територію, як це не раз було в історії, можуть зайти "визволителі", бо українці якраз до того часу дуже прагнутимуть "сильної руки", елементарної безпеки, тепла, світла, води і ковбаси. І обов’язково знайдуться ті, хто попросить, щоб їх визволили від утисків і дозволили розмовляти на общєпонятном…

Ще один варіант – "латиноамериканізація" України, перетворення на країну третього світу назавжди або поки не виросте якісно інше покоління (яке чомусь не бажає з’являтися на тому ґрунті, який ми всі тут підготували і удобрюємо). Знову ж таки, із добровільно-примусовою появою "куратора" нашої країни з північного сходу. Різниця між варіантами – не пряма, а прихована окупація. Результат – один і той же: ми знов у "русском мірє".

Це можливі сценарії, але вірогідність їхнього настання не стовідсоткова. Щоб вони залишилися лише на сторінках ненаукової фантастики російських "письменників", держава – та, яка у нас на сьогодні є, бо іншої ми не маємо, – зобов’язана зробити певні обов’язкові кроки. Залишмо за межами цього тексту такі обов’язкові кроки у зовнішній і внутрішній політиці, хоч вони і є ключовими у вирішенні нашої долі. Але зараз – про економічну політику держави і безпосередньо пов’язане з її якістю соціальне становище громадян.

Бо нинішній сплеск злочинності, який охрестили "поверненням у 90-ті", маючи на увазі масовість проявів, жорстокість злочинців і їхнє відверте відчуття безкарності перед розгубленими силовиками, має дуже зрозумілий ґрунт: збідніння значної частини українців. Суспільство опинилося в ситуації, коли об’єктивно незалежні від дій своєї влади зовнішні фактори (розпіарена пандемія коронавірусу, яка стала спусковим гачком для світової економічної кризи, вогнище якої намагаються залити друком грошей) суттєво посилюються відсутністю у офіційного Києва будь-якої зрозумілої стратегії дій в економіці. Відсутність стратегії – це коли приймають низку "антикоронавірусних" законів, які не факт що допоможуть бізнесу, зате точно негативно позначаться на фінансуванні розвитку регіонів, а другою рукою вводять у дію інший закон, який підприємці назвали драконівським, бо він розширює повноваження податкової і підвищує фіскальне навантаження на низку бізнесів. Криза, мабуть, не кращий час для таких змін, тим більше коли запроваджуються вони без попередньої роз’яснювальної роботи з тими, кого закон прямо стосується.

На тлі хаотичних дій влади ми досі не вийшли з карантинного стану і слабо розуміємо, як форс-мажорна ситуація відіб’ється на тих, хто створює національний продукт. Можемо оперувати лише прогнозами, а вони пророкують важкі наслідки для економіки, закриття значної частини підприємств і масове збідніння громадян. Міністерство соціальної політики України, спираючись на дані соціологів, прогнозує рівень бідності в країні на рівні 45%.

Розвиток цієї ситуації матиме сумні наслідки для суспільства. Зниження якості життя спровокує вал дрібних і не тільки крадіжок, штовхне частину людей на розбій. Про захищеність приватної власності і, зокрема, бізнесу, можна буде знов забути на роки. Пересохне і без того ледь живий потік нормальних західних інвесторів до нас (а не виведених раніше грошей вітчизняних олігархів, які малими порціями повертаються додому під виглядом інвестицій, переважно під вибори). Спіраль почне закручуватися, і коли досягне межі жорсткості, лопне так, що боляче буде всім. 

І от на тлі тих сутінків держави почнуть з’являтися діячі, які агітуватимуть за прихід "сильної руки". Ідеологія їхня буде простою: навести "порядок". Це як "просто перестати стріляти" у виконанні "Зе-команди": кожен розуміє, як хоче і може. Але наше втомлене від очевидного дефіциту держави у всіх сферах, дезорієнтоване "старими" і "новими" політиками, телевізором і відсутністю освіти суспільство, немала його частина, з готовністю приставатиме на такі пропозиції. Тому імітація політики і популізм з високою вірогідністю стануть політичним трендом ще цього і наступного року.

У світовій історії не раз траплялося так, що після "розгулу демократії" (а саме під таким ракурсом народу подають некваліфіковані дії державного апарату) маятник суспільних очікувань різко хитається в інший бік і до влади приходить диктатор. Чинна влада недосвідчена й до протидії популістам точно не готова. А от готовність суспільства сприйняти диктатора, коли країна однією ногою зависла над прірвою кризи, зростає. Люди думають, що так і є: в їхніх проблемах винна демократія, і радо сприймають обіцянки легкого і простого шляху до "щастя". А те, що далі у ста відсотках випадків стратегічно стає лише гірше, розуміють не всі у суспільстві, що деградує.