Старт політичного сезону: Що мають зрозуміти українці

Вже цього тижня виходять із відпусток нардепи, Верховна рада збирається на 9-сесію. Країна входить у період президентської кампанії, яка плавно перетікає в парламентську осінь 2019.

В обранців є чимало невирішених питань. Закон про розмитнення "євроблях" у другому читанні, торги за склад ЦВК, мораторій на продаж землі, вирішення питання із можливістю внутрішньо переміщених осіб голосувати на місцевих виборах, має пройти друге читання закон про новий виборчий кодекс... А ще ж є вічна обіцянка-цяцянка про зняття недоторканості, навколо якої завжди можна піаритись.

Також ми точно побачимо і почуємо навколопарламентські рухи щодо тем глобальних, особливо миру на Донбасі. "Реваншисти" та опозиціонери гратимуть у миротворців, запевнятимуть, що лише вони можуть цього досягти. Особливо підсилився кум Путіна Віктор Медведчук, який за чутками обзавівся головними інформаційними каналами і тепер постійно роздає коментарі, а нещодавно в британській Independent навіть пообіцяв озвучити власний план по досягненню миру і поверненню Донбасу в Україну. Звісно ж, все зводиться до того, що вирішити це питання може лише він. Бо тільки з ним говорить Путін. А українській владі треба сідати за стіл переговорів з ватажками "Л-ДНР". Розрахунок Москви тут зрозумілий.

Окрім всього, депутати як діючі так і потенційні під вибори-2019 активно окучуватимуть округи. Часто гречкою, цукром, макаронами і згущеним молоком до чаю. І ось в цей момент ми дійшли до головного - українського виборця і його способу мислення.

Так сталося, що за останній місяць мені пощастило побувати в Німеччині та відвідати міста соціалістичної НДР Дрезден та ФРН Мюнхен. Візуальна різниця між ними в якості життя та менталітеті вже давно стерлася. У своїх поїздках, як робочих так і туристичних, регулярно спілкуюся з місцевими, і говорячи про німців, можна ствердно сказати, що їх хвилюють мігранти через призму майбутнього їхньої величної Німеччини та американці, глобально та локально - політика і місцеві бізнесмени, котрих там недолюблюють, бо вони "пригнічують" їхній суверенітет.

Цей текст пишу з Перемишля - польського міста з непростою історією, яке встигло побувати під владою київських та галицьких князів, в складі коронних земель Австро-Угорщини (було центром Галичини), в ЗУНР, Польші, жило під німецько-радянською окупацією розділене навпіл, і повернуте Польщі після війни.

Як в Німеччині, колись в Угорщині, так і в Польщі мене вражає ставлення людей до власної історії і країни, а також до себе і оточуючих. Вдалося поговорити з приємним чоловіком Войцехом. Він побачив напис Ukraine на моєму рюкзаку і запитав глузливо: "у вас же реформи, невже тут настільки краще?". Войцех - власник однієї з місцевих книгарень, років 35, навчався в Кракові. Ми розговорилися і він розповів трошки про польський шовінізм, в тому числі, і особливе ставлення до українців. Поляки, які працюють разом, можуть "стучати" один на одного начальству за найменші дрібниці. А коли мова заходить за політику чи Польщу, то навіть вороги немов перемикаються і стають єдиною силою, яка бореться за спільну справу. Вони за найменшої дрібниці закидують міські та сільські управи клопотаннями, вимогами, скаргами. Серед них можуть бути навіть скарги на неприбране вчасно листя. Тому влада змушена працювати як годинник через те, що як пенсіонери, так і молодь, постійно її контролюють і є юридично освіченими.

Войцеха дуже здивувала моя історія з села на Чернігівщині, де люди голосували за Микитася і не дуже любили Ляшка, який не дав їм цукру на самогонку. Технологія "гречки" не вписується в польську самоповагу. А українців недолюблюють деякі не стільки за героїзацію Бандери, що взагалі не справа поляків, а швидше завідсутність поваги і задешеву оцінку самих себе.

На відміну від нас, шовінізм у Польщі дає свої плоди в усьому. Поляки люблять свою країну, беруть активну участь у політичному та громадському житті, цінують історію, що неозброєним оком видно по стану старої забудови, збереженні навіть старих дверей завдяки реставрації, чистоті, відсутності здебільшого побутового хамства і, як наслідок, найбільшому економічному зростанню в ЄС, яке стабільне останні 15 років.

А починали ми з ними на початку 90-х у практично рівних умовах. Перевага у сусідів була хіба завдяки відкритому соціалізму, який у часи залізної завіси дозволяв їм їздити на Захід. Той самий голова Європейської Ради Дональд Туск працював електриком в Норвегії.

До чого я це все веду. Українцям відверто бракує шовінізму і самоповаги. Мова не про біганину з портретами героїв, не про марші та акції чи боротьбу з корупцією. Справа у колективній свідомості. В нас здебільшого немає асоціацій із тим, що від нашого вибору щось залежить. Якщо ми говоримо про проблеми, то для однієї частини суспільства у всьому винні "донецькі", для іншої "бендери". А влада, яку обрали, має зробити так, щоб було добре, причому, автоматично, без наших зусиль, і сміття за нами прибрати і ВВП ріст пришвидшити. Уявлення про колективну відповідальність не існує, або ж є та на обмеженому рівні. Розуміння того, що у проблемах винні не тільки інші, а і я сам, а також думок про те, що я маю і буду робити для покращення життя бодай на своїй вулиці також здебільшого нема. Про самоповагу до себе мови і бути не може там, де порушення прав і норм вважається ознакою сили та успішності.

Війни за політичні вподобання здебільшого завершуються порожніми балачками і перемогою ботів одних політтехнологів над іншими. Але рано чи пізно це має змінитися. Цей політичний сезон стане маркером для українців. І справа не стільки в тому, за кого голосуватимуть, скільки - як потім контролюватимуть. Кожен українець має нарешті збагнути, що добробут залежить від нього, від його скарг і вимог, роботи, контролю влади. І до тих пір, поки ми будемо продаватися за гречку і просто обирати пана, який має покращити наше життя, ми житимемо так, як живемо. Майдан виокремив відсоток людей, які стали активістами і почали рухати цю "махіну" вперед. Але робити це має кожен з нас. Лише в такій праці народжується повага до себе і держави, а також робота останньої на людей. Бо хороший пан - є битий пан. Або ж той, який має справу із освіченим робітником, якого поважає.

Тому, головне сьогодні - почати нарешті щось робити і вчити законодавство. А результат поступово прийде - всі ті, хто сьогодні засмічує голови з екранів ТБ зміняться чи зникнуть. Для цього молодь має не тільки дивитися як втекти за кордон, але і спробувати показати політичну відповідальність. Ігнорування виборів останніми - це також прикре свідчення того, що молоді недоросли до того, щоб відповідати за країну. Ніби і банальні слова та настанови, але ж ми досі так і не почали професійно будувати державу. Колись нарешті треба починати.

Бо інакше коловорот бариг, антикорупціонерів і клоунів виллється у сумний підсумок. І порівнювати насдоведеться безкінечно з Боснією та іншими менш успішними балканськими колегами.