Без Лукашенка і Пенса: Чому інавгурація Зеленського стала бідною на гостей

Сьогоднішня інавгурація новообраного президента України Володимира Зеленського готувалася, звичайно, у експрес-режимі — протягом недовгих 3 діб. У МЗС непогано зробили свою роботу, тому у Маріїнському палаці сьогодні будуть присутніми 5 президентів, 4 віце-прем'єри і ще 4 міністри. Про динамічність ситуації із запрошеними свідчить той факт, що навіть оприлюднений учора вночі список зазнає змін — наприклад, нещодавно стало відомо, що окрім заявлених посадовців очікується голова Сенату (верхньої палати) чеського парламенту Ярослав Кубера.

Як відомо, у команді Зеленського звинувачували парламент у тому, що було затягнуто процес призначення дати інавгурації. Через що буцімто частина іноземних гостей не змогли підлаштувати свої графіки для візиту в Київ. Що, з одного боку, є до певної міри правдою. Як правдою є і той факт, що коли б команда новообраного президента погодилася на пізнішу дату — чого вона не зробила — то до Києва, скоріше за все, приїхало би помітно більше гостей.

А так - "за свистком", із добовим терміном на збори речей - до Києва не приїхав ні прорадянський Лукашенко з Білорусі, ні прозахідний Дуда із Польщі. А з Німеччини замість президента Штайнмаєра (президенти в Німеччині, якщо хтось не в курсі, здебільшого й існують для участі в помпезних церемоніях, чим економлять немало часу для фрау Меркель) прислали тільки екс-президента Крістіана Вульфа.

І мова в усіх цих випадках, не виключено, не тільки й не стільки про робочий графік як про неписаний дипломатичний етикет. Який передбачає, що впродовж доби-двох можна викликати посла недружньої країни в МЗС для дачі пояснень — а не керівника дружньої країни для участі в інавгурації.

Окремим рядком слід згадати і той факт, що делегацію зі США на інавгурацію Петра Порошенка свого часу очолював віце-президент Джозеф Байден, в той час як до Зеленського приїхав тільки міністр енергетики Рік Перрі. І тут, справа, ймовірно не тільки і не стільки в "стислому графіку", а в непростих стосунках з Білим домом, які чекають на нового президента. Жорстка критика оточення Зеленського з боку Рудольфа Джуліані з одного боку, і не зовсім зрозумілі плани самого Дональда Трампа на можливе використання "українського сліду" у справі Манафорта — з іншого ставлять перед новою владою складну дилему стосовно того, як будувати стосунки із Вашингтоном. У цих стосунках Україна, собі на біду, стала своєрідним політичним гравцем, на підтримку якого розраховують і демократи, і республіканці. І, відповідно, поступки на користь однієї з партій негайно обертаються наростанням проблем із опонентами. Якщо додати той факт, що при президентові з однієї партії Конгрес контролюють його опоненти (що наразі й відбувається) то акивна участь України в американському політичному житті не видається надто вже хорошою ідеєю.

Той факт, що у 2014 році, на інавгурації Петра Порошенка були присутніми 13 президентів, дюжина керівників урядів та парламентів, і ще понад 50 іноземних делегацій — в той час як сьогодні підтверджена присутність 5 президентів, вже встиг стати приводом для гордості у "порохоботів".

Але подібний підхід, насправді, теж трошечки маніпулятивний. Бо в момент обрання Порошенка працювало два фактори, відсутні зараз. По-перше, Заходу було важливо показати легітимність новообраного президента. І, по-друге, лідери Європи та США хотіли продемонструвати свою оцінку Революції гідності. Простіше кажучи, їхали не тільки і не стільки до Петра Олексійовича. Їхали до свіжих могил Небесної сотні.

Натомість зараз, коли легітимність Зеленського не викликає жодних сумнівів, а інавгурація проходить в робочому, ба навіть "експрес"-режимі, нижчий рівень політичного представництва іноземних держав насправді не має такого критичного значення. І важливішою є не кількість присутніх голів держав в момент отримання булави, а кількість тих, хто захоче предметно поговорити із Зеленським впродовж найближчого місяця-двох. Від результатів тих розмов залежатимуть перспективи України — при тому не тільки на період правління нового президента.