Шукаю доброго диктатора. Україна

Насправді після напіванархії, яка зараз панує, люди захочуть побачити сильну руку. Після прориву Саакашвілі головною проблемою стане не мир на Сході чи корупція у владі, а порядок.

Чому відбувся прорив?

Прорив Саакашвілі неможливо було здійснити без часткової або повної підтримки силовиків. Тобто, причини прориву лежать не тільки і не стільки в політичній площині, скільки в подвійній грі керівників (судячи з усього найвищого рівня) спецструктур. Непрямим підтвердженням цього є те, що не відбулося і, очевидно, не відбудеться жодної кадрової ротації.

Чому, де-факто, відсутня реакція Банкової

Відсутність жорсткої реакції зі сторони Банкової також, непрямо, підтверджує версію про "роль силовиків" в цій історії. Заявити про посадки влада не може не через те, що боїться звинувачень у диктатурі, а тому, що боїться, що накази не будуть виконані.

По суті є вибір із двох пунктів:

1.Жорстко посадити і провести кадрову чистку в силових структурах;

2.Зробити імітацтю процесу і промовчати.

Вибрано другий варіант, який лише ослаблює позицію влади. І це при тому, що вже зараз можна говорити, що вертикаль фактично відсутня.

Об'днання опозиції: базовий сценарій

1.Ніякого об'днання не буде, бо всі лідери опозиції не можуть і не хочуть зайняти другі чи треті позиції. Кожен бачить себе лідером. При цьому, як би це дивно не звучало – найгірші позиції у Саакашвілі, за яким немає ні серйозних грошей (імовірна залежність від Коломойського – не найкращий тип залежності), ні структур. Він приречений або перетворитися на гастролюючого клоуна-одинака, який поливає брудом владу, або стати бек-вокалом у когось із більш вагомих "партнерів". При чому, зараз, єдина політсила, яка може його взяти до себе – це Самопоміч, яка втратила свій політичний рейтинг і потребує нової крові. Ні тимошенко, ні Гриценко не хочуть в своїх рядах бачити неконтрольованого Саакашвілі.

2.Уже зараз можна майже напевно говорити, що буде створено квазіутворення проти Порошенка по типу комітету "Україна без Кучми". І протягом наступного місяця по всій території України буде зроблена спроба прийняти рішення обл- та міськрад проти диктатури влади. І тут ми зможемо побачити альянси зі Свободою, Опозиційним блоком, а подекуди навіть з Нашим краєм.

3.Кульмінацією цих подій, наразі, має стати річниця революції гідності, коли буде зроблена спроба штурму Банкової/Кабміна/Верховної Ради чи інших органів влади. Зараз же буде йти активна артпідготовка, щоб розкачати Київ. Вірогідність того, що киян вийдуть на акції протесту зараз майже нульова, а тому єдине, що може розкачати Київ – це контрольований форс-мажор. А потім – імовірна зрада силовиків. Або ритуальний випуск пару.

4.Найважливіше те, що зараз ніхто із нової "канівської четвірки" не задумується над тим, що буде на другий день після того, як вони зможуть (поки теоретично) повалити Порошенка.

Чим будуть лякати українців (створення штучних форс-мажорів)

1.Ціни. Зараз телеканали Інтер та 1+1 почали запускати цінову паніку. Головне завдання – добитися того, щоб люди почали масово закуповувати якийсь один-два продукти харчування і на полицях супермаркетив зникло "щось". Подібну історію ми проходили в періоди правління Тимошенко і Азарова.

2.Тарифи. Ця тема почне активно качатися вже з жовтня. Як це не парадоксально, але головним союзником опозиції тут виступає голова НАК Нафтогаз Андрій Коболєв, який підігріває тему необхідності підняття цін на газ. Попри неодноразові заяви уряду, що ніякого підняття ціни не буде, ця тема буде в тій чи іншій мірі підігріватися у ЗМІ.

3.Мовне питання. Це традиційна тема і варіацій на цю тему юуде безліч.

4.Парарліч парламента. Скільки б законів ВР не прийняла б протягом наступних місяців, платівка про коаліцію і злочинні закони буде гратися весь час. Парарлельно, слід очікувати ряд подань, які будуть тілдьки посилювати цю тему.

5.Абстрактна тема про диктатуру Порошенка.

На кого працюють олігархи і їхні телеканали?

Львочкін-Фірташ – виключно на дестабілізацію і перервибори. Їхня цільне тільки і не стіли вибори, скільки максимальне ослаблення президентської влади. Друга їхня задача – персональна історія пов'язана з діяльністю Рабиновича.

Коломойський – персональна опозиція до Порошенка. Гра на перевибори.

Пінчук – гра "і вашим і нашим".

Ахметов – поки нейтральна позиція. Очікування, в яку сторону хитнуться терези.

Поява "третьої сили". Кого очікує суспільство

Після прориву Саакашвілі ми можемо зі впевненістю говорити, що в найближчій перспективі будуть змінені електоральні очікування українців. На перший план вийде бажання знайти "доброго диктатора", який поверне порядок.

Власне, той, хто зможе сказати суспільству, що він готовий навести лад і при цьому буде справедливим - отримає різкий скачок електорального рейтинга.

І саме це є загрозою для всіх тих, хто вважає себе беніфіціаром прориву Саакашвілі (можливо, за винятком Анатолія Гриценка, який багато років підряд приміряє на себе цей невластивий йому сюртук сильного лідера. І зараз, завдяки тактичній перемозі Тимошенко, має всі шанси підняти свій рейтинг).

Починаючи з 1999 року всі вибори у нас робили три-чотири групи каналів, які належать тим олігархам, про яких ішлося вище. Поки жоден із цих олігархів не може навіть скаати чи задумувався він над тим, кого він так чи інакше підтримає на майбутнього президента.

Події зараз будуть штучно прискорювати, підганяючи їх під річницю революції гідності. І тут все задежить лише від одного фактору: чи вдасться розкачати киян, щоб вийшло бодай 50 тисяч людей.

Плани Путіна

Несподівано для багатьох, Путін почав дотримуватися умовної тиші на фронті і навіть заявив, що готовий допустити миротворців (точніше охоронців ОБСЄ) по всій території окупованого Донбасу. Вчора я вже давав цитату зі статті в Діловій Столиці Олексія Кафтана про те, що за цим криється. Дозволю її ще раз повторити: "Поскольку все стороны минский формат одновременно и считают мертвым, и называют безальтернативным, коррекция планов Кремля может заключаться в доведении до аналогичного состояния и других инициатив - притом что технология уже давно отработана. Сначала пойти на попятный, выработать компромиссное решение и принять устраивающий всех план его выполнения. А в ходе его реализации месяцами спорить за каждую запятую. То есть, предположим, соглашение о миротворцах ООН на Донбассе таки будет достигнуто. Что помешает российской стороне методично работать над их регламентом, их количественным и качественным составом и т. д.? Кстати, в полном соответствии с пособием по саботажу, выпущенным Управлением стратегических служб - предшественником ЦРУ - в 1944 г. В этой методичке, к слову, содержались бесценные для подобной ситуации советы. Вот лишь некоторые из них:

• Настаивайте на том, чтобы все происходило через обусловленные каналы. Не идите напрямик, мешайте принятию быстрых решений.

• Если это возможно, решайте вопросы при участии комитетов, отправляйте проблемы на дальнейшее изучение и рассмотрение. Попытайтесть включить в комитет как можно больше людей.

• Требуйте наиболее точных формулировок во время разговора, в протоколах и резолюциях.

• Настаивайте на повторном рассмотрении вопроса, возвращайтесь к уже решенному на предыдущем совещании.

• Призывайте других быть разумными, осторожными и избегайте поспешности.

• Поднимайте неуместные вопросы как можно чаще.

В результате мы вновь рискуем оказаться там, откуда начали: вроде бы и переговорный процесс продвигается, и Россия вроде бы сотрудничает, так что и усиливать санкции не за что. Но решение при этом не становится ближе. Каков будет наш план Б? Самое время подумать."

Тут варто додати ще один важливий момент. Путін демонструє свою поблажливість лише по одній причині: він знає, що українці стомилися, а суспільна втома завжди породжує бажаня здатися. В нашому варіанті – це масове суспільне бажання погодитися на поганий і невигідний мир, який потім, звичайно ж, приведе до поразки.

Що має зробити влада?

Можна писати неймовірно багато розумних речей, але всі вони зводяться до одного: відновити вертикаль влади. Інакше буде нова влада.