Шоу для "ватки": Чому Україні потрібна "гласність" для демонтажу "Дня Перемоги"

Як і щороку, починаючи з 2014-го, українці обурені інформаційною сіткою телеканалу "Інтер" на 9 травня. Цього року телеканал справді оскандалився ще до старту марафону "Наша перемога". В Інтернет виклали уривок концерту, в якому ведучі Анастасія Даугле та Андрій Доманський розповідають про загиблих 8 млн українців від рук фашистських загарбників. З вуст Доманського лунають слова: "І сьогодні ми не можемо дозволити, щоб вулиці наших міст називали іменами фашистських злочинців, а їхні портрети безкарно проносили під час факельних ходів у нашій столиці, де кожен метр просякнутий кров'ю наших співвітчизників". Позаду ведучих пам'ятник "Батьківщина-Мати" затягують темні хмари.

"І нехай нам деколи здається, що все проти нас, що ми чужі в своїй країні, але це не так. Нас – багато, нас – сотні в цій залі і мільйони перед екранами телевізорів… Це ми 9 травня приносимо квіти до вічного вогню, це ми щороку відновлюємо пам'ятники воїнам, які загинули у війні з фашизмом", – кажуть далі ведучі. Лунають оплески, люди в залі щасливі.

У нас точно в стране идет война?
Посмотрите что на Интере будет 9мая. pic.twitter.com/bMGXLvozq5

— Thirteen ???? (@Thi1teenth) 7 мая 2018 г.

Біля екранів вже сьогодні такими ж щасливими будуть мільйони українців, слухаючи ці слова. Безперечно, не нам судити, чи порушить щось "Інтер". Тим більше, що вони покажуть фільм "В бій ідуть лише старі", який на Росії практично прибрали з сітки, зокрема, через те, що головний герой співає марш січових стрільців "Ой у лузі червона калина похилилася".

Але слова про "фашистів" - це образа людей, які боролися за незалежність України та підігравання радянським міфам і людям, які досі ними живуть.

2017-й рік. 10-го травня, після марафону до "Дня Перемоги", "Інтер" оприлюднив статистику і ведрапортував, що канал став абсолютним лідером телевізійного ефіру в Україні. Глядацька аудиторія телеканалу 9-го травня склала 15,8 млн чоловік.

"Марафон "Наша Перемога", який йшов у прямому ефірі більш 6 годин, зібрав частку 12,7% серед масової всеукраїнської аудиторії 18+ і став лідером слоту. З величезним успіхом пройшов великий святковий концерт "Перемога. Одна на всіх". За масовою всеукраїнською аудиторією 18+ він став найбільш рейтинговою подією з початку 2017 року. Концерт зібрав біля екранів 25% телеглядачів у віці 18 років і старше. Частка за аудиторією 18-54 у великих містах склала 14,8%. За обома аудиторіями концерт, знятий телеканалом "Інтер" до святкування Дня Перемоги, став беззаперечним лідером свого слота. В Україні його дивилися 9,3 млн людей", - зазначалося в повідомленні.

Навряд чи щось суттєво зміниться і цього року. З точки зору бізнесу - це безперечний успіх менеджменту "Інтера", який дає можливість, наприклад, подорожче продавати рекламу. От тільки телеканал в Україні має не найкращу репутацію. Власниками суттєвих часток каналу, подейкують, є українські бізнесмени Валерій Хорошковський та Дмитро Фірташ, а також громадянин Кіпру Васула Константіноу. Ще 9% телеканалу володіє Сергій Льовочкін – через компанію Oskaro investments limited.

У патріотично налаштованих масах його іменують "рупором Кремля", який не виконує мовні квоти, отримує попередження від Нацради за за демонстрацію радянських фільмів, в яких беруть участь актори, що входять до переліку осіб, які становлять загрозу для національної безпеки. В 2015-му взагалі був скандал із новорічним концертом "Огонек", на якому виступали Кобзон, Газманов, Валерія... За канал точилися бої між політсилами, його хотіли закрити, палили націоналісти. Але він вижив і продовжує триматися свого курсу.

Керівник Inter Media Group Ганна Безлюдна перед 9 травня дала інтерв'ю ще одному виданню "Страна" в якому зазначила: "Незважаючи на всі перешкоди і проблеми, які сьогодні існують, більшість людей, я в цьому впевнена, святкують День Перемоги і не ставлять під сумніви нашу історію і нашу пам'ять. Ось це обличчя справжньої, нормальної України ми і хочемо показати. На жаль, в нашій країні є люди, які намагаються це змінити з якихось причин: через власні комплекси, політичні амбіції, ще щось ... Але на тлі мільйонів нормальних людей, які зберігають і шанують пам'ять, вони просто губляться в цей день".

Очевидно, що "переписати історію" - це святкувати День пам'яті та примирення, який Україна відзначає разом із цивілізованим світом 8-го травня, згадуючи про Другу світову 1939-1945 років. Святкує менш пафосно, без пропагандистських "Безсмертних полків", ряджених "ветеранів", бо більшість справжніх вже померли, а обвішані медальками часто ходять бабусі та дідусі, які народилися навіть після завершення війни.

Такі меседжі знаходять чималу підтримку в Україні сьогодні. Як би це сумно не було, але відсутність "Компартії" в парламенті та місцевих органах не означає знищення сумуючих за комуністами і радянським минулим в країні, де відсоток людей похилого віку значно переважає молодь. Ці люди лише чекають реваншу і живуть зі сталими переконаннями. Так само і героїзація Бандери і Шухевича, популяризація українського продукту і мови, яка вітається в патріотичній частині суспільства не означає, що все це знайде підтримку у великого відсотка "ватки". Особливо на тлі критики поляків та деяких американських конгресменів та ізраїльтян щодо згаданої героїзації УПА, Бандери, Шухевича...

Сьогодні, попри "Доктрину інформаційної безпеки України" не спостерігається процес інтенсифікації комунікацій та соціальних зв'язків, суспільної дискусії з масами, які досі живуть у парадигмі дружніх народів. Їх критика у Фейсбуці, з вуст популістського планктону у стінах Верховної Ради, який не викликає довіри взагалі ні в кого, а також бігаючих по вулицях націоналістів не завжди достатньо наділених інтелектом, зовсім не допомагає вирішити існуючу проблему. Для цього за чіткої політики знадобляться, можливо, десятки років. А за існуючої кінця і краю не видно взагалі.

Відсоток ватності та гласність

Свого часу "гласність" в Радянському Союзі допомогла демонтувати систему партії. Робітники отримали можливість говорити і не боятися, шахтарі, обурені умовами праці на забитому Кузбасі, страйкувати, а люди, які читали заборонену літературу в "самвидавах" мали доступ до правди про злочини режиму. У боротьбі за владу та нову систему між "комуністами-лібералами", Горбачовим та консерваторами "гласність" зіграла ключову роль, дозволивши виводити людей на вулиці, похитнувши їхню віру в сам міф системи, яка, як писав відомий журналіст-аналітик Девід Саттер в книзі "Доба Безумства: Занепад і кінець Радянського Союзу", заміняла собою Бога. Важливо, що "гласність" була заточена не стільки на завзятих комуністів, скільки на студентство та молодь - майбутнє країни.

Оскільки ми живемо в умовах глобального комунікаційного простору, розмови про заборону чогось, в даному випадку телеканаду "Інтер", цензуру на внутрішньому ринку, не є вирішенням існуючої проблеми.

Заборона не знищить "Безсмертний полк", лівих та "вату". Безперечно, окремі фільми, актори та відсутність російських каналів грає позитивну роль, бо у вуха людей не ллється відверта пропаганда. От тільки мозок конкретних людей заражений "братнім вірусом". Держава, національні та приватні мовники, повинні розуміти, що для оздоровлення суспільства потрібна інформполітика, в рамках якої мають будуватися і підтримуватися сталі зв'язки між офіційною інформацією, експертними оцінками, публіцистикою, журналістською інформацією та новинами. Має створюватися єдине поле взаємопов'язаної інформації, відбуватися суспільна дискусія, в конкретному випадку, щодо "Дня Перемоги". Перемогти "ватне" радянське сприйняття цього свята можливо лише похитнувши віру людей у нього як таке. Зокрема, щодо самої радянської системи, яка нічим не краща за нацистську. І що, по суті, українці, які воювали в Червоній Армії, поклали багато життів через злочинну політику радянського командування, яке часто відправляло вояків на смерть як гарматне м'ясо, без зброї. Таких історій є багато. Онуки ветеранів їх можуть розповісти, збереглося чимало щоденників бійців. В мене, автора цієї статті, покійний дідусь брав Берлін. І розповідав, як командири відправляли бійців штурмувати Дот, кидаючи чоловіків по одному на автоматну чергу, а тим, хто не хотів чи боявся, до голови приставляли пістолета. Він не навидів КДБ та комуністичну партію.

Сама Друга світова в певній мірі стала наслідком бажання лідерів Німеччини та СРСР поділити світ. Україна ж незалежність внаслідок перемоги так і не здобула. Потрібно відкрито говорити про злочини радянської армії під час Другої світової і не боятися цього. Вони були. У Німеччині про це зняті цілі фільми, написані книжки - Габріела Кепп видала книгу "Чому у мене не було сексу", в якій розповіла про звірства Радянської Армії в Берліні.

Необхідна чітка, українська політика "гласності" щодо Другої світової, зброєю якої буде правда про злочини Радянської армії, про Власівців, а також про те, хто саме воював за незалежність України - варто нарешті знайти спосіб доносити правду про мету УПА не тільки всередині держави, але і на міжнародному рівні.

Держава повинна боротися за молодь, котрій потрібно змінити світогляд і ставлення до цих дат. І тільки тоді, за багато років, ми матимемо тверезе суспільство, яке говоритиме "Ніколи знову", замість урочистих святкувань і "Спасибо Деду за Победу". Бо у війні, як правило, переможців немає. Є великі жертви і трагедія народів. Загиблих потрібно пам'ятати і дякувати їм за власне життя, за подвиг. Але не акціями "Безсмертного полку", які є убогими за своєю сутністю і не демонструють нічого, окрім життя окремих людей в умовах свтореного міфу, нагадуючи клоунський танок на кістках полеглих і живих. Саме свято такими акціями дискредитоване, бо подвиг та медалі одягають вже і ті, хто не має жодного стосунку до боїв з нацистами. Фотографії і пам'ять про героїв можна зобразити в книжках, фільмах, освітніх лекціях і наукових публікаціях та іншому форматі - Днями пам'яті.

У цьому розрізі концерти, як в "Інтера", дуже корисні. Бо завдяки ним ми щороку можемо бачити та аналізувати, наскільки успішною є державна інформаційна політика, бачачи статистику їх переглядів. А інші мовники можуть нав'язувати власну боротьбу за глядача, стаючи сильнішими, вдосконалюючи власні інструменти. Знову ж таки, боротьба повинна вестися за молодь. Старі люди вже безнадійні.

Зрозуміло, що в подібних концертах та акціях є величезна частина політики. Бо проросійські сили в Україні орієнтуються на електорат, який дивиться і сумує за "дружбою народів". Це суттєва загроза, яка має лише посилити бажання окремих впливових владних мужів, котрі мають інформаційні ресурси, переломити хід цієї боротьби на користь здорового глузду.