Шмон у Симоненка: Навіщо в СБУ налякали комуністів

"У ході розслідування правоохоронці встановили механізм організації за дорученням російських кураторів проплачених акцій протесту для дестабілізації суспільно-політичної ситуації в Україні, спрямованих на насильницьку зміну й повалення конституційного ладу або захоплення державної влади", – йдеться в повідомленні прес-служби СБУ. Обшуки провели у Петра Симоненка, Михайла Кононовича – це головний комсомолець, а також у приміщенні КПУ в Києві. У Компартії назвали обшуки провокацією, мета якої – зірвати завтрашні пам'ятні заходи. На яких, як виявилося, комуністи хотіли роздавати агітматеріали із закликами до збройного опору владі.

Зробимо кілька висновків з цієї події. Перший – в СБУ спрацювали добре, але подібні історії мають відбуватися не під дати, а регулярно. Тоді організатори масових заходів сто разів подумають перед тим, як виходити на вулиці із забороненою символікою. Другий висновок – цього року до 9 травня пресують не лише націоналістів, а й представників проросійського табору. 2017-го спецпризначенці взяли штурмом офіс ОУН Коханівського. Невже цього разу викурюватимуть якусь "Антифа"?

Третій висновок: у нас відсутні превентивні заходи, силові структури діють, коли грім гримне. Доки журналісти не знайшли в монастирі УПЦ МП терориста "ДНР" Лусваргі, його персона не цікавила ні спецслужби, ні інші безпекові органи. Після скандалу бразильця відправили за грати. Але не факт, що надовго. Щось подібне і з Компартією. Виявляється, у неї є офіси, можливості і фінанси для друку агіток. Ці матеріали знайшли, а скільки ще такого мотлоху гуляє країною.

Нагадаємо, 16 грудня 2015 року Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив рішення про заборону КПУ. Ще раніше, 9 квітня 2015-го, Верховна Рада прийняла закон про заборону пропаганди комунізму та нацизму в Україні. "Бан" Компартії розкритикували в Amnesty International та у Зюганова в КПРФ. Це маленька ремарка щодо політичної заангажованості деяких правозахисних організацій. Але на цьому епопея не завершилася – Симоненко з товаришами спробували оскаржити судове рішення, та Вищий адміністративний суд наприкінці січня 2016-го підтвердив: Комуністична партія України заборонена. Після цього тяганина між "червоними" і Мінюстом перейшла на рівень апеляцій - 20 вересня 2017 року Київський апеляційний адміністративний суд зупинив апеляційне провадження до вирішення справи в Конституційному Суді. Туди 46 народних депутатів України спрямували подання про відповідність Конституції закону "Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборону пропаганди їх символіки". На це досить сумнівне рішення Мінюст подав касаційну скаргу, яку прийняв до розгляду Вищий адміністративний суд.

Простіше кажучи, Компартія продовжує існувати легально, хоча й заборонена. Це абсурд, яких у нас дуже багато через недосконалість законодавства, що дає можливість адвокатам перетворювати позови державних органів на їхнє ж ходіння по муках. У даному випадку докори в бік міністерства Павла Петренка недоречні, адже доти, доки законодавець не створить механізми анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, судитися можна хоч до кінця світу. От тому у Компартії досі є офіси, гроші і ресурси. І тому якщо СБУ зараз не вдасться пред'явити їй щось серйозніше за листівки з комуністичною символікою, то сьогоднішні обшуки закінчаться нічим. Точніше, одні та інші попіаряться і вже за кілька днів всі про це забудуть.

Четвертий, останній висновок: мало хто сумнівається, що КПУ є агентом впливу держави-агресора, але хіба лише вона одна така! Прийти з обшуками до призабутого Симоненка – одне, а от знайти управу на олігархів, які фінансують медіа, котрі розколюють суспільство і плювати хотіли на законодавчу заборону тоталітарної символіки, зовсім інше. Нацрада насварилася пальчиком на "Інтер" за концерт до 9 травня, та вона не має механізмів закрити цей рупор. Скільки було розбірок навколо "Вєстєй", але вони й далі виходять. Новинського спробували притягти до криміналу по так званій церковній справі, а він і далі виконує роль політичного "даху" УПЦ МП. Таких прикладів, насправді, десятки, коли не сотні. Тому у справжню боротьбу держави з агентами впливу Москви громадяни повірять лише тоді, коли за одне місце братимуть впливових осіб, а не тільки викинутих на смітник історії симоненків.