Чому Путіну одеські сепари потрібніші за ГРУшників

Українських заручників на Росії поменшало ще на двох осіб. Слідом за Надією Савченко були обміняні 74-річний Юрій Солошенко, звинувачуваний Росією у військово-промисловому шпіонажі, та "подільник" Олега Сенцова Геннадій Афанасьєв, який нібито планував вчинення терористичних актів у Криму. Цих двох заручників обміняли на українських громадян - Олену Гліщінску і Віталія Діденка, які були засуджені українським судом за організацію так званої "Народної ради Бесарабії", що планувала сепаратистський заколот на Одещині.

Перше, що кидається у вічі – Солошенка та Афанасьєва міняють не на російських громадян, що сидять по "справі 2 травня" Євгена Мефьодова та Максима Сакауова, а місцевих сепаратистів громадян України. Такий хід дає нам можливість сподіватися, що обмін триватиме надалі, і інші українські заручники путінського режиму з часом повернуться додому. Чого-чого а місцевих сепаратистів для обміну у нас більш ніж достатньо. До того ж формат обміну два на два виглядає більш прийнятним, ніж два за одну, як це було у випадку з Савченко.

Інше питання, який зиск від такого обміну отримає Кремль? І тут одразу є кілька аспектів. Звісно, Путіну дуже б хотілося, аби видача українських заручників якось посприяла справі скасування антиросійських санкцій, але він чудово розуміє, що тут сподіватися особливо немає на що - питання санкцій не переглядатимуть щонайменше ще півроку. В той же час звільнення слідом за Савченко ще двох українців має продемонструвати і росіянам і Заходу непересічний гуманізм російського президента.

В той же час іміджеве питання для Путіна аж ніяк не найголовніше. Свою роль у звільненні Солошенка і Афанасьєва зіграв вочевидь вік Солошенка. Останньому, нагадаємо 74 роки, що значно збільшує для українця ризик не дожити до власного звільнення, особливо враховуючи яким стресом і для більш молодих в'язнів є арешт, допити та перебування в умовах тюрми. Отже, в Кремлі цілком обґрунтовано мали побоюватися наглої смерті українського в'язня, що гарантувало б Москві черговий зовнішньополітичний скандал. Ну навіщо Путіну ще й санкційний список Солошенка в додачу до списку Магнитського та списку Савченко. Отже для кремлівського режиму пан Солошенко був "відпрацьованим матеріалом", якого варто було б позбутися якомога швидше.

За великим рахунком "відпрацьованим" був і Афанасьєв, попри молодий вік. Свою роль у гучній справі Сенцова він уже зіграв, навіть дав свідчення проти українського режисера, правда з часом від своїх слів відмовився, заявивши про тортури та тиск, та вибачився перед "подільниками". Власне, з моменту вироку Афанасьєву минуло вже майже два роки і тримати його в російській тюрмі ще п'ять особливого сенсу не було. А так, можна і гуманізм продемонструвати і парочку українських сепарів виторгувати.

Щодо останніх, то їх путінський режим ще може використати собі на користь. Звичайно, Гліщінська і Діденко можуть зникнути з горизонту так само швидко і далеко як і сумнозвісні Єрофеєв з Алєксандровим, але одеські сепаратисти все ж таки не громадяни Росії і не кадрові військові, тому просто і не вимушено відправити їх додому до сімей не вийде. Цілком можливо, що своє звільнення вони ще муситимуть "відпрацювати" на центральних російських телеканалах. А розповісти, звісно після інструктажу від ФСБ, Гліщинська і Діденко можуть багато чого приємного російському вуху. По-перше, вони можуть довго і в деталях розповідати сенсаційні сльозливі історії "як їх катували в застінках хунти", що після нещодавнього скандалу з ООН та "секретними тюрмами СБУ" та при правильних акцентах на міжнародні правозахисні організації може виявитися досить ефективно. По-друге, одеські сепари можуть підлити масла у вогонь давнього пропагандистського козиря Кремля щодо "спалення живцем фашистами одеситів" 2 травня 2014 року. При цьому окремо педалюватиметься тема, мовляв українці свідомо не розслідують трагедію в Одесі, покриваючи "фашистів".

Отже, враховуючи кремлівську пропагандистську потугу, переконати росіяни, що Путін знову усіх переграв і цей обмін черговий успіх путінської дипломатії, буде не надто складно. З Заходом, звісно, такі фокуси не проходять, але черговий жест "людяності та гуманізму" стосункам з "західними партнерами" точно не нашкодить.