"Геополітичний ляпас Росії": Що дасть Україні членство у програмі НАТО

Рішення ухвалили минулої п'ятниці, у день Росії, що, зокрема, журналіст Андрій Цаплієнко назвав "елегантним геополітичним ляпасом". 

Голова МЗС Дмитро Кулеба наголосив, що надання статусу передували місяці кропіткої роботи, адже консенсусу  у самому альянсі не було.  Через стратегічні міркування регіонального характеру деякі країни протистояли цьому рішенню. 

"Відкрию таємницю: рішення ухвалювалося за процедурою умовчання, що спливала в п’ятницю о 16.30 за Києвом. І до останньої хвилини існував ризик, що процедура буде порушена. Але рішення є.  І тому головне досягнення таке: Україна разом з друзями показала, що здатна перетворювати "Ні" на "Так" і забезпечувати в НАТО консенсус з найскладніших питань", – зазначив урядовець. 

Зрештою вивести альянс на новий рівень відносин з Україною погодилися і Угорщина, з якою вже тривалий час маємо доволі напружені відносини, і Німеччина з Францією. 

Інфографіка: Facebook/Офіс віцепрем'єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції

Статус EOP – Enhanced opportunity partner (Партнера з розширеними можливостями) надається країнам, які вже дотримуються військових стандартів альянсу і армії яких є взаємосумісні з арміями країн-членів. 

Наразі можна прогнозувати збільшення кількості навчань за участю України зокрема у Чорному морі та посилення діалогу між країнами.

Новий статус означає, що Україна може брати участь у військових навчаннях альянсу, висувати кандидатів на посади у штаб-квартирі і командних підрозділах, оперативно обмінюватися розвідданими. Також – брати участь у плануванні операцій, посилено співпрацювати щодо безпеки у Чорному морі, протидії кіберзагрозам, міжародному тероризму та оргзлочинності. 

Наступний етап співпраці, власне, – членство в Альянсі. Втім, спершу країна має отримати ПДЧ – Програму дій для членства у НАТО.  Заявку на її отримання  вже подавали у 2008-му на Бухарестському саміті, і, на думку українського МЗС, вона залишається актуальною. Втім, отримати такий документ непросто. Грузія, що вже шість років є партнером з розширеними можливостями, наразі так і не домоглася цього кроку від альянсу. 

При цьому генсек НАТО Єнс Столтенберг наголошує, що справа у реформах, а не у формальностях.  

"Я вважаю, що зараз треба фокусуватися на реальності. А реальність полягає в тому, що поліпшення, посилення безпекових інституцій, досягнення стандартів НАТО, посилення взаємосумісності Українських збройних сил, тобто їхньої здатності діяти разом із силами НАТО – це сутність того процесу, коли держава йде до членства. А чи це має назву "ПДЧ", чи оформлене у вигляді інших форматів та програм – це вже не так важливо", - сказав він наприкінці минулої осені в інтерв'ю "Європейській правді". 

Курс на необхідні зміни означений і у новому проєкті Програму уряду, хоч і звучить дещо абстрактно. 

"Мета входження до НАТО є стимулюючим фактором для проведення внутрішніх політичних та соціально-економічних реформ усіх сфер суспільного життя, реформи сектору безпеки і оборони, гармонізації законодавства з правовими нормами та демократичними принципами держав-членів НАТО (...) Вивчення і застосування підходів та принципів НАТО і найкращих практик країн Альянсу у побудові національної системи стійкості дозволить забезпечити відповідний рівень готовності держави до протидії загрозам та подолання кризових ситуацій", – йдеться у документі. 

І хоча зв'язка "проведіть реформи і мрії здійсняться" скидається на такий собі дипломатичний штамп, новий статус – і справді важливий політичний знак. Адже попри шалений спротив Росії та небажання багатьох країн альянсу псувати з нею відносини, НАТО все ж зробило крок назустріч Україні. Частково це можна сприймати як застереження від реваншистських настроїв та істотних компромісів з країною-агресором: адже одночасно рухатися у напрямку НАТО і в напрямку Росії неможливо. Частково – як готовність до певного загострення холодної фази протистояння. Адже у альянсі не приховують, що вважають загрозою посилення співпраці Росії та Китаю, при цьому рішення щодо України сигналізує про готовність вивести нашу країну на свою орбіту впливу. 

Зазначимо, що на Росії прогнозовано твердять, що новий статус нічого не означає, хоча подекуди і допускають подальший розвиток взаємодії. Наприклад, заступник голови Держдуми з міжнародних справ Дмитро Новіков у коментарі РИА Новости зазначив, що таке поглиблення взаємодії може стати кроком для розташування контингенту альянсу в Україні. І хоча не в правилах НАТО приймати у організацію країну, де є збройні конфлікти, від цього правила можуть легко відійти.

Хоча скидається на те, що говорити остаточне "так" Україні поки що не збираються, адже для цього рівень протистояння альянсу з Росією має істотно збільшитися. У ситуації ж граничної напруги карт-бланш для приєднання нашої країни може стати для альянсу одним з головних козирів і реалізації одного з головних страхів країни-агресора. Втім, повторимося, що до граничної напруги наразі далеко. При цьому поглиблювати взаємодію без гучних декларацій і аж надто гучних міжнародних скандалів НАТО і Україна вже мають змогу. І якщо відносини розвиватимуться активно і гармонійно, відносини міцішатимуть. Втім, якщо можна сподіватися на відточення навичок ведення бою і навіть поповнення арсеналу озброєнь, на активну воєнну підтримку України у НАТО не підуть.