"Самопоміч-2": Навіщо "збитим льотчикам" Данилюку з Рябошапкою свій Центр стійкості

Згідно з оприлюдненою "заявою трьох" Данилюк, Рябошапка і Клімкін вважають нинішню ситуацію в Україні близькою до краху: "Сьогодні Україна опинилася у надзвичайно небезпечній ситуації. Хвиля криз – економічна, фінансова, пандемічна – на тлі виснажливої війни загострили проблеми, які накопичилися протягом багатьох років. (…) А наростаюча конституційна криза може стати каталізатором, що запустить незворотні процеси втрати державності".

Трійка переконана, що "нинішня влада неспроможна запропонувати суспільству адекватні рішення, а українці дезорієнтовані популістськими заявами та гаслами". Вирішивши, що в таких обставинах не можуть залишатися осторонь, Данилюк, Рябошапка та Клімкін і створили Центр стійкості та розвитку держави. Мета виписана в заяві розлого і широко: "побудова сучасної системи національної безпеки на основі стійкості держави, створення прозорої та ефективної системи управління державою…" і т.д.

У заяві підписанти нагадують про свій "практичний досвід реалізації системних завдань та реформ у ключових державних сферах і роботи в кризових ситуаціях". Що ж це за досвід, і чи допоможе він реалізувати плани новоствореної структури?

Руслан Рябошапка, випускник приватного Соломонового університету в Києві, за свої 44 роки встиг заробити великий трудовий стаж на державній службі. З 29 серпня 2019-го до 5 березня 2020 року, тобто протягом перших місяців президентства Володимира Зеленського, був Генеральним прокурором. За його перебування на посаді почалася реформа цього відомства, скорочення і тестування прокурорів. Процес цей не завершено й досі.

У березні цього року Верховна Рада висловила Рябошапці недовіру, звільнивши його з посади. Серед мотивів називали відсутність обіцяних Зеленським "посадок" топових корупціонерів. Сам він назвав свою відставку "побудованим на відвертій брехні і маніпуляціях" рішенням, до якого причетні олігархи. Відтоді Рябошапка практично не з’являвся у публічному просторі в Україні. Злі язики подейкують, що мешкає він переважно у Франції, разом з родиною, де працює його дружина, а діти мають громадянство цієї західноєвропейської держави. Там же, пише "Дзеркало тижня", Рябошапка має нерухомість.

До роботи в Офісі генпрокурора він із травня по серпень 2019 року був заступником глави президентської адміністрації Зеленського. Його зближення з майбутнім главою держави почалося з виборів-2019, коли Рябошапка став радником кандидата в президенти Володимира Зеленського. За кулуарними даними, привів його в оточення колишнього коміка Андрій Богдан – зараз просто адвокат і любитель жанру інтерв’ю, а тоді впливовий глава адміністрації президента. З відставкою Богдана закотилася й зірка Рябошапки в оточенні нового глави держави.

Ще до появи на орбітах Зеленського Рябошапка попрацював у Нацагенції із запобігання корупції (пішов зі скандалом 2017 року, звинувативши голову НАЗК в корупції), заступником міністра юстиції в уряді Арсенія Яценюка, директором Бюро з питань антикорупційної політики секретаріату Кабінету міністрів і на інших посадах в уряді прем’єра Миколи Азарова. Саме на цій посаді його шляхи перетнулися з кар’єрними дорогами Андрія Богдана.

2016 року проти Рябошапки відкривали кримінальну справу через незаконне збагачення, яку пізніше закрили через відсутність складу злочину. Тоді депутат від БПП Іван Винник вказав, що 30 жовтня 2015 року на картку Рябошапки в "Приватбанку" прийшли 270 тисяч гривень від "Програми розвитку ООН в Україні", з призначенням платежу – поповнення рахунку.

За президентів Кучми і Віктора Ющенка, у 2003-2010 рр., Руслан Рябошапка очолював департамент законодавства про правосуддя та антикорупційної політики Мін’юсту – до цього міністерства він прийшов далекого 1998 року, тобто за часів президентства Леоніда Кучми. Також у його біографії – робота в неурядовій організації Transparency International Україна і співпраця з Реанімаційним пакетом реформ.

Не менш розмаїта біографія і у 45-річного Олександра Данилюка. Починав він як брокер і менеджер в американському інвестиційному фонді Western NIS Enterprise Fund. Далі було п’ятиріччя роботи в лондонському і московському офісах компанії McKinsey, керівництво інвестфондом у Лондоні.

2005-го Данилюк почав служити державі з посади радника прем'єра Юрія Єханурова. Радив з питань економіки і обраному 2010 року президентом Віктору Януковичу, а пізніше очолив Координаційний центр з упровадження економічних реформ, роботою якого опікувався глава адміністрації президента Сергій Льовочкін, а публічним обличчям була тодішня депутатка Ради Ірина Акімова. Через справжнє призначення Центру – слугувати вітриною для західних кредиторів – його напрацювання залишилися на папері, про них досі мало що відомо суспільству.

Новий сплеск кар’єри Данилюка стався після революції Гідності. 2014 року він став представником президента Порошенка у Кабміні, а з вересня 2015-го – заступником глави президентської адміністрації. У квітні наступного року Данилюк стає міністром фінансів в уряді Володимира Гройсмана. Відпрацював два роки, домовлявся з МВФ про транші Україні, боровся з "людиною – картата ковдра", главою ДФС Романом Насіровим.

У середині 2018 року після конфлікту через кадрові питання і питання підпорядкування фіскальної служби був звільнений Верховною Радою 254 голосами, більшість з яких були віддані членами президентської фракції БПП. Спусковим гачком для розриву робочих відносин прем’єра Гройсмана і міністра став лист Данилюка до послів країн "великої сімки", в якому він звинуватив шефа і оточення президента Порошенка в тиску на себе. При звільненні Данилюка у залі Верховної Ради 7 червня 2018 року Володимир Гройсман виступив після міністра фінансів. Його поведінку на засіданні уряду, коли між двома урядовцями сталася суперечка, прем’єр назвав непристойною, лист до "Групи семи" – діями проти держави.

На своїй сторінці у Фейсбук Данилюк скаржився, що в уряді його змушували підтримати програму регіональних субвенцій, яку він назвав передвиборною "гречкою". Між іншим, держбюджет-2018 ухвалювався народними депутатами за фактичної відсутності міністра фінансів, який тоді перебував у відрядженні…

Під час президентських виборів Данилюк вкотре змінив політичну команду: став радником кандидата в президенти Зеленського. Після виборів, мабуть, як бонус, отримав посаду секретаря Ради нацбезпеки і оборони. 30 вересня того ж року президент Зеленський задовольнив заяву Данилюка про відставку.

Олександр Данилюк є співзасновником Центру вільної економіки ім. Кахи Бендукідзе. Дружина та діти колишнього секретаря Радбезу живуть у Лондоні, дружина має подвійне громадянство. Сам Данилюк заявляв, що мав, але відмовився від британського громадянства і є громадянином лише України. У тісних зв’язках родини із іноземними державами простежуються паралелі з сім’єю Рябошапки. Безперечно, це не кримінал, але цікава деталь.

Нарешті, третій засновник центру 52-річний Павло Клімкін – фаховий дипломат, який став відомим як міністр закордонних справ часів президента Порошенка. Раніше, з 2012-го, був послом України в Німеччині. Від імені України парафував текст угоди про асоціацію нашої держави з Європейським Союзом. Працював на посаді повну каденцію п’ятого президента, з 2014 до 2019 року, коли склав повноваження після обрання президентом Зеленського. Після відставки займається аналітикою у сфері своїх фахових уподобань.

Повернемося до заяви трійки. Ситуація в країні справді швидко скочується до стану повномасштабної кризи, весь політичний клас це розуміє, і багато хто поспішає застовпити за собою роль "рятівника нації". На цю роль з огляду на якість роботи команди Володимира Зеленського скоро не претендуватиме хіба дуже ледачий політик.

Данилюка і Рябошапку у ЗМІ відносять до так званих "соросят". Представники цієї групи українських діячів уже спробували працювати в команді Зеленського від самого початку його каденції, але з низки причин були замінені на уряд "олігархічного консенсусу". Зараз вони намагаються через творення експертних структур повернутися у публічний "обіг" і знов стати суб’єктом української політики. 

Анонсоване створення Центру стійкості та розвитку держави поки скидається не більше ніж на спробу кастингу на роль нової ліберальної партії на кшталт "Самопомочі". Або на надування чергової "бульбашки" устами чергових "героїв-рятівників", яких у нас за кожної кризи з’являється багато. І що цікаво, особисті справи у цих недооцінених героїв складаються куди краще, аніж у пересічних громадян, про світле майбутнє яких вони обіцяють піклуватися.