Портнов проти Горбатюка: Чи візьме Зеленський справи Майдану під особистий контроль

Справи Майдану – найбільший, як висловлюються в правоохоронних органах, "висяк" в історії України. З одного боку це і зрозуміло – справа масштабна і дуже складна. Але є й інший бік – у попередньої влади була відсутня політична воля довести до суду хоча б кілька значних епізодів. Чи є політична воля у нинішньої влади? Поки відповідь на це питання негативна. Як буде далі, залежатиме від кількох факторів. Насамперед від того, чи включать справи Майдану в концепцію національного примирення, яка, схоже, реалізуватиметься владою протягом найближчого часу. Адже така концепція не може стати успішною без встановлення всіх деталей подій 2013-14 років, які призвели до протестів та до їх кривавої розв’язки у лютому. Простіше кажучи, національного примирення не може бути без неупередженого розслідування справ Майдану.

А от у те, що воно буде неупередженим, чомусь не віриться. Та частина томів, яку "втратив" Горбатюк, але потім її "знайшов" Портнов, стосується епізодів розстрілу силовиків. Протягом 18-20 лютого 2014 року в центрі столиці загинули 13 міліціонерів, кілька сотень отримали поранення і травми різного ступеню. І якщо по вбивствах протестувальників слідство хоч якось просувалося вперед, то по епізодах, пов’язаних із силовиками, було багато дивних речей. Як от, приміром, затримання у квітні 2018 року Івана Бубенчика, котрий сам розповідав про стрільбу по "беркутівцях". Згодом цього персонажа вивели з-під удару. Фігурували у розслідуванні і Володимир Парасюк, і Сергій Пашинський, і так звані "грузинські снайпери". Котрих нещодавно знову витягли в інформаційний простір. Наразі відомо, що по правоохоронцях вели прицільний вогонь з будівлі консерваторії або з готелю "Україна". І саме це могло спровокувати спочатку відступ силовиків, а потім прихід на їх місце сумнозвісної "чорної сотні", яка вбивала протестувальників.

Можна очікувати, що ДБР, куди Генпрокуратура передала справи Майдану, зараз зосередиться саме на цьому епізоді. Тому, що він політично вигідний певній частині можновладців та їх друзів з числа екс-"регіоналів" - акцент на провокації самими "майданівцями" і тодішніми опозиціонерами подальших кривавих подій ранку 20 лютого 2014 року дискредитує те явище, яке називаємо Революцією Гідності. І якщо ми побачимо швидке просування слідства саме по епізодах із розстрілами силовиків, це стане підтвердженням висловлених вище здогадок про намір дискредитувати Майдан.

Але в історії з крадіжкою справ Майдану є ще один дуже важливий момент: це єдині томи, які так легко "втратили", чи у подальшому ми станемо свідками публікації частин розслідування, вигідних тим або іншим групам впливу. Це трохи нагадує інший резонансний витік – "чорну бухгалтерію" Партії регіонів. Масив документів до НАБУ передав тодішній перший заступник голови СБУ, а нині заступник Генпрокурора, Віктор Трепак, але частини "амбарної книги" у травні 2016 року з’явилися у загальному доступі завдяки колишньому депутату Сергію Лещенку. Приблизно так само може бути і зі справами Майдану – їх почнуть публікувати кусками. Начебто під приводом встановлення справедливості. Або стимулювання слідчих ДБР до активнішої роботи. У підсумку це лише погіршить ситуацію, адже доступ до справ має бути лише у слідчих або їхніх безпосередніх процесуальних керівників. Інакше адвокати у суді апелюватимуть до можливої фальсифікації справи третіми особами.

Тепер повернемося до того, з чого почали. Нинішній президент ніяким чином у подіях 2013-14 років задіяний не був, однак окремі люди з його оточення працювали в часи Віктора Януковича на різних посадах і тому можуть бути десь зацікавлені у тому, щоб слідство або ж займалося лише епізодами з розстрілом міліціонерів, або зайшло у повну безвихідь завдяки "зливу" документів слідства у ЗМІ. То ж єдиним виходом, якщо Зеленський хоче встановити всю правду про події на Майдані, бачиться його особистий контроль за ходом розслідування. Не втручання, а саме контроль, тобто, максимальне сприяння слідчим, недопущення витоку матеріалів і персональна відповідальність за результати особи, яка керуватиме процесом. Щоб ми не отримали нового Горбатюка, якому все і всі заважатимуть.

І ще один момент, без якого ніяк: потрібно встановити, хто і чиї інтереси представляв від самого початку подій, тобто з 21 листопада 2013 року. Коли ще був так званий "майдан без політиків". Ретельно розслідувати кожну хвилю підйому Майдану: побиття студентів, бійня 1 грудня на Банковій, перша спроба розгону протестувальників 11 грудня 2013-го, диктаторські закони 16 січня, які спровокували зіткнення на Грушевського, внаслідок яких були перші загиблі, так званий "мирний наступ" до Верховної Ради 18 лютого, і, звісно ж, розстріли 20 лютого. За кожною хвилею стояли невидимі руки, яка ніби підштовхували події до масштабної трагедії. І поки не стане відомо, чиї це руки, точка поставлена не буде.