Золоте і радість Суркова: На які ще поступки піде Зеленський заради Путіна

Сьогоднішнє розведення на фронті в черговий раз продемонструвало готовність чинної української влади до невигідних компромісів з Росією. Проблема полягає в тому, що цілі цих компромісів залишаються не зовсім зрозумілими не тільки громадянам України, але й президентові, який на них іде

Золоте і радість Суркова: На які ще пост…

Розведення сил ЗСУ та сепаратистів у населеному пункті Золоте-4, першопочатково заплановане на 7 жовтня, сьогодні таки розпочалося. Президент України Володимир Зеленський, міністр закордонних справ України Вадим Пристайко, спецпредставник ОБСЄ по Україні Мартін Сайдік та помічник президента Росії Владислав Сурков – всі більш чи менш радісно привітали початок цього процесу.

При тому Пристайко заявив, що із розведенням у Петровському, через періодичні обстріли позицій ЗСУ сепаратистами, доведеться ще зачекати – до "сьомого дня тиші". Він також назвав "реальною" перспективу зустрічі в нормандському форматі до кінця листопада.

А штаб ООС кинувся заспокоювати стурбованих українців заявами про те, що "відведення сил і засобів не послабить оборонні можливості українських підрозділів на визначеній ділянці", а влада "ні в якому разі не залишить місцеве населення поза увагою".

Напевно, кожен громадянин України, бодай поверхово знайомий з політичними реаліями, вже знає – сьогоднішнє розведення військ є виконанням умов Росії стосовно проведення самміту у нормандському форматі на найвищому рівні. Під час цього самміту, як сподівається український президент, йому, за активного сприяння європейських колег, вдасться домовитись з Володимиром Путіним про завершення конфлікту на Донбасі.

Що дає сьогоднішнє розведення чинному президентові України? В тактичному плані, надію на довгоочікуваний самміт. Стосовно чого висловився той самий Сурков, заявивши, що "якщо все вийде в Золотому, потрібно відразу приступити до аналогічних процедур в Петровському. Після чого, не втрачаючи темпу, почати підготовку до "нормандського самміту".

Але тут є одразу два суперечливих моменти. Перший з них полягає в тому, що слово Суркова в кишеню не покладеш. Сьогодні Владислав Юрійович сказав одне, а завтра може сказати і щось інше. Стосовно потреби "розвести" ще в парі місць, ввести норму про широку автономію Донбасу в законодавство, а ще краще – в Конституцію. "Тактика салямі" давно і міцно засвоєна кремлівськими стратегами. Особливо в ситуації, коли офіційний Київ сам потрапляє в пастку, розповідаючи про доконечну необхідність самміту, за який може поторгуватись Москва.

А інший момент якраз і полягає в тому, що самміт в нормандському форматі, на який з таким нетерпінням очікують як у Києві, так і в Парижі та Берліні (досить згадати, скільки "анонсів" на цю тему зробили за останній місяць Зеленський, Макрон та Меркель), зовсім не є гарантованою панацеєю від конфлікту на Донбасі. З боку Росії не було сказано жодного слова, що в ході самміту буде встановлено не те що "фінальний мир", а навіть узгоджено умови "заморозки" конфлікту. Кремль не зв’язав себе абсолютно ніякими умовами – не кажучи вже про зобов’язання. Чи про те, що навіть наявність зобов’язань не зупиняла російських політиків ніколи і ні від чого.

Ще сьогоднішні події можна записати в актив чинної української влади з тієї точки зору, що вони зайвий раз демонструють Європі нашу "готовність до діалогу".

Окрім того, розпочавши розведення, Володимир Зеленський, бодай з формальної точки зору, виконує обіцянки, дані своїм виборцям щодо "завершення війни". Звичайно, один анклав розміром 2х2 кілометри, на фоні лінії зіткнення, яка простяглася на півтисячі кілометрів, виглядає не надто переконливо – але ж фрази про "тактику малих кроків", принаймні, вже в післявиборних промовах президента також звучали. От і крокуємо.

При тому навіть якщо нормандський самміт не принесе сподіваного завершення конфлікту, чи Москва виставить нові, додаткові умови для його проведення, в чистому програші Зеленський також не буде. Оскільки тоді він зможе розкрутити тезу про недоговороспроможність Кремля. Цією тезою він пояснить власному електорату, чому "просто перестати стріляти" не вийшло. А стратегічна недалекоглядність Зеленського, який не передбачив неминучість такого результату з самого початку, буде подана як своєрідне благородство. "Ми ж думали, що вони нормальні люди" – скаже "зе-команда" своїм виборцям – і ті обуряться підступності Кремля разом.

Натомість тілорухи Києва, спрямовані на розведення військ на фронтах Донбасу, є вигідними для Кремля далеко більше, ніж для України. Починаючи від того, що будь-які повідомлення про "примирення на Донбасі" в європейській пресі працюють на користь ймовірного ослаблення санкцій. Навіть якщо "примирились", знову-таки, на 2 кілометрах – і то не до кінця.

По-друге, пішовши на чергові поступки, Зеленський опиняється в складній ситуації – навіть якщо Кремль виставить нові умови стосовно злощасного самміту, "включити задню" і завести війська в сіру зону Київ вже не зможе. Принаймні, без якихось грубих порушень з боку сепаратистів. Що, загалом, призводить до можливості скоротити загальні видатки на підтримку "проекту Донбас" з боку Росії.

І найголовніше - особливості протікання "миру на Донбасі" майже неминуче вдарять по рейтингу Зеленського. Чому Росія однозначно і всемірно допоможе.

Частина умовних "націонал-патріотів" (серед яких теж є немало навдивовижу близьких до Луб’янки індивідів) обуриться зрадою інтересів, капітулянтством та іншими цілком правдоподібними речами – і запропонує негайно протидіяти президентові і силовим структурам.

Натомість на контрольованій Україною частині Донбасу спливе і буде активно підтримана зацікавленими силами теза про те, що "цей нічим не відрізняється від попереднього".

А масив виборців Зеленського, який підсвідомо очікував, що швидке завершення війни трапиться "якось саме по собі" і сам по собі буде розчарованим тим фактом, що за півроку, чи й рік, президентства Зеленського конфлікт якщо й зменшиться, то в мікроскопічному масштабі. А у випадку, якщо сепаратисти спробують зайти в сіру зону і трішки там "повоювати" серед беззбройного населення (до чого їх цілком можуть спонукати і в Москві, де добре вміють використовувати терористичні методи для досягнення політичних цілей, ще з моменту самого першого приходу Путіна до влади)  – частина масиву виборців Зеленського перекинеться на патріотичні позиції, поклавши вину за подібний розвиток подій (і цілком заслужену, якщо на те пішло) саме на владну команду.

Окремо слід згадати той момент, що рух назад, покидання не так щоб легко і дешево здобутих позицій, завжди є фактором деморалізації армії. Втримувати яку в боєздатному і контрольованому стані після останніх мирних ініціатив стане прогнозовано складніше. Тому складається враження, що "зе-команда" дещо легковажно сьогодні пішла на компроміс з Росією (який навдивовижу схожий на поступки), не отримавши навзамін жодних чітких гарантій стосовно якихось зворотних поступок з боку Кремля.

І якщо Росія прагматично використає ці поступки (у чому, насправді, немає особливих сумнівів) як для досягнення власних цілей, так і для розхитування позиції Зеленського в самій Україні, то зараз, коли вся виконавча вертикаль та законодавча влада перебувають під контролем однієї політичної сили, уникнути відповідальності цій силі не вдасться.

Розведення сил в Золотому не стане ні початком миру на Донбасі, ні "тотальною поразкою" і військовою катастрофою українських сил на фронті. А от поворотним пунктом в недовгій, яскравій, але відверто хаотичній краєві чинного президента України воно цілком може стати.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"