Рейтинги довіри: Чому раніше 2024 року в Україні не буде опозиції

Були оприлюднені рейтинги довіри до політиків від Центру Разумкова. Вони свідчать про кілька тенденцій, які, скоріше за все, збережуться протягом тривалого часу

Політичний оглядач
Рейтинги довіри: Чому раніше 2024 року в…

Рейтинги довіри до окремих політиків насправді свідчать про багато речей. Як видно з наведеної нижче таблиці, найвищий рівень довіри (скоріше довіряю і повністю довіряю) мають президент Володимир Зеленський, голова парламенту Дмитро Разумков і прем’єр Олексій Гончарук. Перебування останнього так високо дещо дивує, оскільки свою посаду він отримав зовсім нещодавно. З політиків, які перебувають в парламентській опозиції (хоча дехто з них цього не визнає) найбільше довіряють Святославу Вакарчуку, далі зі значним відривом від нього йде Юлія Тимошенко, а Віктор Медведчук  обігнав Петра Порошенка.   

https://www.depo.ua/uploads/posts/20190915/754x/dEX3oq1XmUUzL5sa61zDjp3WUh21cRMWVxzQ5UcK.jpeg

Зеленський - 77,3% 
Разумков - 69,7% 
Гончарук - 40,2% 
Вакарчук - 40,1% 
Тимошенко - 21,5% 
Аваков - 20,2% 
Гройсман - 19,8% 
Медведчук - 14,4%
Порошенко - 13%
Шуфрич - 10,5%
Парубій - 10,1%
Луценко - 7,1%

Про що можуть свідчити результати дослідження? Перше – політика Зеленського подобається громадянам. Можна скільки завгодно говорити, що вона - популізм, який втілюється в життя за допомогою ефективних політичних технологій – однак цифри кажуть самі за себе. Тобто, опозиція може взагалі перестати бути комусь цікавою в очікуванні "трупа" влади, який пропливе річкою.

Друге – опозиції у нас нема. Високий рівень довіри до Вакарчука – це радше відголоски виборів, адже у Верховній Раді ні Святослав Іванович, ні його соратники поки ніяк себе не проявили. І якщо Вакарчук та його команда не зможуть зрозуміло сформулювати свої принципи як опозиційної сили, рейтинг політика-співака падатиме. Ще один дуже важливий момент для нього – перетворитися з лідера найдрібнішої фракції у парламенті на діяча, навколо якого зможе формуватися опозиція. Це складно, враховуючи, що зараз багато політиків сидять у засідці, очікуючи місцевих виборів, аби стартувати в якості опозиціонерів. Вакарчуку тут дуже важливо не проґавити свій час. 

Третє – перші технологічні кроки Юлії Тимошенко і Петра Порошенка довіри їм, схоже, не додають. Нагадаємо, "ЄС" заявила про свою опозиційність, у Верховній Раді представники цієї фракції часто поводяться досить войовничо (як, приміром, Ірина Геращенко, яка назвала Зе-команду "зеленими чоловічками"), але самого Порошенка майже не видно. Його виборець очікував від п’ятого президента іншої поведінки, звідси, очевидно, і таке падіння довіри.

Що ж до "Батьківщини", то її позиція і нашим, і вашим також особливого результату не приносить. У Тимошенко залишається гарний показник довіри, але чи ростиме він – ось тут питання. Так, влада не знизила тарифи удвічі і не збирається цього робити, однак поступове зниження цін на газ відбувається, воно не залежить від ефективності урядової команди, адже мотивоване ринковими обставинами, та все ж цей фактор шкодить втіленню традиційної тарифної технології Тимошенко. Зараз ми спостерігаємо, як у "Батьківщині" методом проб і помилок намагаються намацати щось, що дасть можливість для гарного ривка в опозицію. Критика "слуг" за порушення процедури прийняття законів виборцеві байдужа, бо скасування депутатської недоторканності чи закон про імпічмент не стосуються їх кишені. А приміром такі популістські законопроекти, як про викривачів корупції виборцям подобаються. Бо значна частина виборців жадає побачити на лаві підсудних побільше можновладців - починаючи з фігурантів резонансних корупційних скандалів із вищого владного ешелону минулого, закінчуючи сусідом-чиновником. А тут така чудова нагода стати "стукачем". Простіше кажучи, допоки не буде дано старт продажу землі і розпродажу державної власності, "Батьківщина" шукатиме якісь дрібні теми, аби перебувати в інформаційному мейнстрімі.

Показники Медведчука, який, нагадаємо, в рейтингу довіри обігнав Порошенка, також можна доволі легко пояснити. Цей політик, подобається це комусь чи ні, але зайняв ту електоральну нішу, в яку не може зайти жоден із проєвропейських політиків. Це проросійськи налаштовані виборці, їх у нас вистачає. Збільшення їх кількості або ж, навпаки, зменшення, безпосередньо залежатиме від дій влади у напрямку припинення війни на Донбасі. Як бачимо з нинішнього рівня довіри до Медведчука, цей виборець не бачить у Зеленському свого. І це добре. У тому числі й для самого Зеленського.

Четверте, останнє. Оприлюднені рейтинги свідчать, що ніхто із політиків першого ешелону – старих і нових, як Вакарчук, облич – не має під рукою інструментарію, здатного вивести його в ранг опозиціонерів, до яких дослухатимуться вуха мільйонів. При цьому влада і не зацікавлена, щоб така опозиція з’явилася, з одного боку випихаючи наявну на маргінес, а з іншого – своїм турборежимом у Раді не даючи тривалих інформприводів. Тільки опозиціонери впіймали за хвоста гарну тему, як законопроект вже проголосований. А махання кулаками після бійки нічого до рейтингу не додає.

Також не можна виключати, що в разі появи проблем з рейтингами, сама влада почне ігри з опозицією, підіграючи одній її частині. Це нормальна практика для України, а бажаючі стати кишеньковими нациками, комуняками чи просто профспілковими вожаками, які "за народ", серед опозиційних політиків точно знайдуться.  

Тому за нинішніх несприятливих для опозиції умов її лідерам потрібно прийняти для себе кілька важливих рішень. Якщо, звісно, вони не хочуть за рік-півтора мати рівень довіри в районі похибки. Перше рішення насамперед стосується Тимошенко і Порошенка – особисто відійти вбік. Тримати руку на пульсі подій, пропонувати законопроекти, яких потребуватиме невдоволена частина суспільства, коли треба – блокувати трибуну і робити гучні заяви, але не намагатися очолити процес. Бо це лише нашкодить.

Друге рішення – кардинально змінити власний політичний порядок денний. Зараз депутати "ЄС" намагаються бути виразниками тієї частини суспільства, яка голосувала за Порошенка і відчувала себе розчавленою під вагою міфу про 73%, а потім ще й отримала нокаут у вигляді "зеленої" монобільшості. Але головна проблема порошенківців у тому, що ця частина суспільства наразі атомізована – вона не бачить у "Євросолідарності" спроможної сили, тому або покладає надії на щось нове, що може утворитися на базі патріотичних ветеранський організацій, або занурюється у внутрішню опозицію. Не візьмемося щось радити "Батьківщині", "Голосу", "ЄС" чи ще комусь, зауважимо лише – на наступних виборах, 2024 року або може й раніше, будуть затребувані ті політичні сили, які вже зараз усвідомлюють, яку країну матимемо в кінці першої каденції Зеленського. Не на емоційному рівні уявляють, а саме усвідомлюють холодним розумом. Адже діяти їм доведеться в інших реаліях. В яких далеко не все буде поганим, і де багато з нинішніх тем для піару просто зникнуть.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme