Поразки українців: Навіщо "Слуги народу" пішли в проросійську групу ПАРЄ

Впродовж минулого тижня Україна зазнала в ПАРЄ більше поразок, аніж, здається, за трійко попередніх років.

Тут і відмова Асамблеї від поновлення санкцій проти Росії, і "чесне й інтелігентне" обличчя Петра Толстого, який, попри опір України, таки опинився на посаді віце-президента ПАРЄ, і епічна нова процедура прийняття санкцій проти серйозних порушників. Тепер, аби накласти бодай якісь обмеження, з ними потрібно вести дев'ятимісячний діалог, і навіть після того, в разі повної і демонстративної відсутності прогресу з їхнього боку, навіть для найменшого обмеження їхніх прав потрібна згода ПАРЄ, Комітету міністрів та генсека Ради Європи на додачу.

Цілком і повністю покладати вину за подібну ситуацію виключно на українську делегацію не варто. Якісь спроби протидіяти цьому "святу життя" для росіян вони все-таки робили – всі, якщо не рахувати "золоту кадру" від ОПЗЖ, Юлію Льовочкіну. Зокрема, їм вдалося зіпсувати "автоматичне призначення" Толстого, звинувативши того в антисемітизмі. Втім, з другим разом кандидатуру росіянина таки "протягли".

Головною причиною зливи українських невдач у ПАРЄ є, все-таки, не зміна команди – а зміна підходу західноєвропейських держав до стосунків з Росією. У політичних елітах Німеччини та Франції, схоже, перемогла ідея про необхідність "діалогу з Росією".

І не треба про "продажність" цих еліт – в Путіна немає стільки грошей, щоб купити в цих країнах щось більше, ніж "Альтернатива для Німеччини". Навіть Ле Пен – це більше витвір гальського духу, тільки підтриманий російськими грішми.

При тому, судячи з результатів свіжих голосувань, стосовно того, що Росія, приміром, все-таки окупувала Крим, у депутатів ПАРЄ не з'явилось. Вони абсолютно щиро хочуть "переконати" росіян повернутися до адекватної міжнародної поведінки. Абсолютно щиро не розуміючи, що демонстрація слабкості перед російським політиком – це як демонстрація страху перед агресивною собакою.

І в цій новій реальності "діалогу з Росією" доведеться діяти українській делегації. Демонструвати німцям і французам, як зреагує Росія на пропозицію провести моніторинг прав кримських татар у анексованому Криму. Як Кремль використовує мантри про "боротьбу з тероризмом" для створення фальсифікованих від початку і до кінця справ проти тих же татар – і тисяч інших громадян Росії. Влаштувати масову дискусію на тему "Прерогатива національного законодавства над міжнародним правом як прояв тоталітаризму" – Росією в якості яскравого прикладу. І з масованою присутністю європейської преси. Варіантів, насправді, є безліч. Потрібна тільки активна і адекватна робота. І за якийсь рік-другий "втома від України", про яку так любить поговорити частина вітчизняних та європейських журналістів, зменшиться далеко більш вагомою та обґрунтованою втомою від Москви. Якщо ж Київ продемонструє неготовність до подібної роботи, то сенс продовжувати свою присутність в тому дискусійному клубі, на який наразі обернулася ПАРЄ, стає якимось зовсім вже неочевидним.

В подібній критичній ситуації особливо химерно виглядають, наприклад, новини про те, що народний депутат фракції "Слуга народу" та голова комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики Олександр Мережко – разом із Олександром Скічком та В’ячеславом Медяником - стали членами групи соціалістів у ПАРЄ, яка підтримувала повернення делегації Росії у орган. Слідом за Льовочкіною та Волошином із ОПЗЖ.

Можна надіятися, звичайно, що це вони проникають у ворожі структури, щоби "розкладати їх зсередини". Але в агентурно-вербувальні таланти конкретно цієї трійці віриться якось слабко. Особливо після того, як Медяник нещодавно став фігурантом корупційного скандалу через обіцянки "порішати" питання з НАБУ та ГПУ одному зі своїх знайомих. Штірліц з подібного не вийде.  І, можливо, "монобільшості", яка так суворо покарала свого часу Богдана Яременка за його цілком природні фізіологічні побажання, слід звернути увагу і на пана Мережко, з його протиприродними політичними вподобаннями.