Мінськ-2: Росія відводить збройний кулак. Для удару?

Вчорашня узгоджена, але не підписана угода між Україною та силами сепаратистів, на перший погляд видається певним кроком до миру. Інформацію про досягнення домовленостей підтвердили як прес-служба президента України, так і представники самопроголошених республік. Обидві сторони збираються детально прописати процедури верифікації відведення техніки.

Власне, ватажки сепаратистів як з "ЛНР", так і з "ДНР" ще 18 липня заявили, що буцімто ухвалили рішення про відведення озброєння калібром менше 100 мм і бронетехніки на 3 кілометри від лінії зіткнення. І навіть прозвітували про початок виконання цього рішення.

Проте ця інформація не сильно потішила ОБСЄ, яка не погодила переміщення чогось, звідкись і кудись автоматично визнати відведенням зброї. "В даний час ми можемо спостерігати посилене пересування озброєнь. Це не свідчить про відвід", - заявив 20 липня керівник спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні Олександр Хуг. "Підтвердження відводу озброєнь завжди передбачає двосторонній режим контролю", - наголосив тоді представник ОБСЄ, зазначивши, що досі немає угоди про те, які озброєння, куди і до якого терміну повинні бути переміщені. Зараз, схоже, подібний механізм буде створено.

Що, з одного боку, не може не радувати. Бо насправді все мало бути зовсім інакше. Український Генштаб, бійці на передовій, сепаратисти, російські військові експерти - всі вони чекали серпневого наступу. Безглуздого, безпощадного, і, можливо, навіть останнього в цій війні - але від того не менше кривавого. Натомість замість гнати сепарів та "відпускників" на захід, Москва дала відмашку на вчорашні дипломатичні маневри.

Чому так сталось?

Першим, і, на жаль, вельми ймовірним поясненням видається версія про те, що ніякої зміни намірів і не відбулося. Просто під прикриттям переміщення бойової техніки і її транспортування до місць постійного зберігання у відповідності до підписаної угоди, російські та сепаратистські війська можуть здійснити приховану концентрацію сил і засобів у місцях майбутнього наступу. Більше того - під прикриттям цих переміщень вони можуть навіть підводити до передової нову техніку та особовий склад, не привертаючи особливої уваги української розвідки. Ймовірність російського наступу на даний момент є піковою - і такою вона залишиться до кінця серпня.

Хоча, не виключено, що Путін і справді перейшов до "плану Б". Себто відмовився від прямих наступальних дій, на користь активізації плану по "перевішуванню відповідальності" за ситуацію в "ДНР" та "ЛНР" на Україну - за умови збереження можливості фактично довільно впливати на ситуацію в "республіках".

Цілком справедливо вважаючи, що виконання Мінських угод і спроба реінтеграції цих чудесних геополітичних утворів не тільки доб'є українську економіку, але й покладе край і без того хисткому політичному консенсусу серед владних еліт України. І не те, щоб ця надія виглядала аж надто нереальною.

За умов неможливості повернення України в геополітичну орбіту Росії перетворення нашої держави на "зону керованого хаосу", яке б супроводжувалось можливістю виходу Москви принаймні з-під частини санкцій, було б для Кремля однозначною перемогою, найбільшим з того, на що може надіятись Путін на даному етапі.

Що ми можемо цьому протиставити? На жаль, нічого особливо нового. Ефективних дипломатів, здатних виторгувати найадекватніші умови реінтеграції Донбасу. Ефективну державу, здатну "проковтнути" і перетравити" Донбас. Ефективну політичну владу, здатну приймати непопулярні рішення, і пояснювати їх причини своїм громадянам. Ефективний уряд, здатний за короткий час забезпечити економічне зростання за допомогою радикальних і зважених реформ. Ефективних правоохоронців, здатних відірватись від контролю за контрабандними цигарками і переключитись на контроль за російськими агентами.

Ну, себто все те, чого в нас поки немає - але що терміново потрібно. Вочевидь, від добровольчих батальйонів на передовій українцям варто переходити до "добровільної контррозвідки", "волонтерського СБУ" та "любительських воєнних адміністрацій на повернутих територіях".

А поки що націонал-патріоти роздумують над демонтажем владної системи, Генпрокуратура кришує "брильянтових" прокурорів і воює з Лікарчуком, а президент Росії не без підстав вважає, що його війська можуть і відпочити. Бо немало його планів українці можуть реалізувати і самостійно.