Ромські погроми: Чому "радикали" працюють проти України

Про політичні мотиви молодиків-погромників у поліції наразі не кажуть. Проте те, що сталося у Львові, де пролилася перша кров під час нападу на ромів, має змусити правоохоронні структури вжити заходів для припинення насильства. І вже не за фактом події, а превентивно. Інакше на Україну очікують серйозні суперечки не лише з правозахисними організаціями, а й з європейськими політичними структурами.

Отже, коротко нагадаємо, що саме сталося. У ніч проти неділі, 24 червня, на околиці Львова невідомі у масках напали на тимчасовий ромський табір у лісовому масиві. Як повідомив відділ комунікації поліції Львівської області, внаслідок атаки одна людина загинула, четверо зазнали травм. У тому числі 10-річний хлопчик. Як уточнили в поліції, нападників було близько десяти. Їх затримали по гарячих слідах. Нападниками виявилися місцеві жителі 2000-2002 років народження. Затримано й 20-річного організатора нападу. Підозрюваним загрожує серйозний в'язничний строк.

У соцмережаж повідомляють про причетність до нападу угруповання "Твереза і зла молодь". Під її прицілом не лише роми, а й наркозалежні та інші категорії населення, до яких значна частина нашого суспільства ставиться з презирством.

Довкола цієї непересічної події вже розгоряються пристрасті. Частина фейсбук-аудиторії вважає: якщо держава не може дати ради, включається суд Лінча. Прихильники жорстких методів нагадують, що роми порушують громадський порядок та права інших людей, споруджуючи свої табори в паркових зонах і лісах, засмічують територію, нападають на громадян.

А от публічної реакції українських політиків першого ешелону та представників влади (окрім Нацполіції) станом на кінець неділі ще не було. Оперативно відреагувала омбудсмен Людмила Денисова. Вона направила звернення до міністра внутрішніх справ Арсена Авакова з проханням дати правову оцінку діям радикалів і вжити заходів реагування. Денисова побачила в цій події "явні ознаки дискримінації за національною ознакою та розпалювання ворожнечі щодо ромської національної меншини".

Відреагував і мер Львова Андрій Садовий (його коментар з'явився у фейсбук близько 12 дня). З посиланням на інформацію поліції він розповів, що "загиблого кололи ножами групою і з однозначною метою вбивства. Маму порізали за те, що пробувала захистити 10-річну дитину" та закликав "залишатися людьми", констатувавши: "Історія показує, що відстань від цивілізованої людської істоти до бездушної бестії невелика".

Можна прогнозувати, що у цьому ж руслі будуть й інші заяви політиків. Проте лише заявами імідж країни не поліпшиш. Так, Рада Європи засудила напад на ромський табір і вимагає швидкого та прозорого розслідування. Яке, і це дуже важливо, має вивести на тих осіб, які стоять за радикальними групами молоді, які їх фінансують. Нагадаємо, ще 19 вересня 2017 року Європейська комісія проти расизму та нетерпимості (ЄКРН) при Раді Європи у своєму звіті констатувала: саме роми найчастіше стають мішенню расової дискримінації в Україні. До слова, досі немає бюджету і частково не імплементовано стратегію захисту й інтеграції цієї етнічної групи до 2020 року, ухвалену 2013 року. А в українському судочинстві вкрай рідко виносять вироки за статтями про злочини на ґрунті расової ненависті, констатували експерти РЄ.

Відтоді ситуація лише ускладнилася. Напади членів радикальних молодіжних організацій на ромів цього року стали тенденцією. Перший дзвоник продзвенів 21 квітня, коли у Києві на Лисій горі члени "С14" розігнали циганський табір. Радикали пояснили свої дії потребою гарантувати безпеку для місцевих мешканців. На відео, яке з'явилося в ЗМІ, видно, як роми з дітьми втікають від молодиків у масках і без них. Ті жбурляють камінням і бризкають газом з балончиків. Чути, як роми кличуть правоохоронців на допомогу. Після появи цього відео в публічному просторі поліція відкрила кримінальні провадження за статтями "порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії" та "хуліганство".

Попри те, що цей напад засудили Українська Гельсінська спілка з прав людини і правозахисна організація Amnesty International, сигнал тривоги тоді почутий не був. Відтак надалі ситуація швидко набула ознак системності. Вже за кілька тижнів, 9 травня, у селищі Рудно біля Львова горіло місце стихійного поселення ромів. Поліція відкрила кримінальне провадження за статтею "хуліганство".

22 травня у селищі Велика Березовиця поблизу Тернополя невідомі напали на табір ромів, який знаходився там близько двох років. Поліція вилучила з місця події гільзи від травматичної зброї. Розглядають кілька версій. Зокрема, конфлікт між місцевим населенням та ромами: напередодні від тернополян були скарги на поведінку таборитів.

7 червня члени "Національних дружин" розгромили ромський табір у Голосіївському парку столиці. Напад вони транслювали у прямому ефірі на своїй сторінці у Фейсбук. Можна спрогнозувати, що резонанс довкола вбивства рома у Львові нарешті змусить українську владу не лише приділити більше уваги діям радикально налаштованої молоді, але й почати вирішувати нагальні проблеми ромів. Ще років зо п'ять тому ті все ж більше трималися насиджених місць, а відсутність роботи і можливості легального заробітку штовхають їх до кочового життя.

Можливо, в пригоді тут стане досвід низки європейських країн, які менш чи більш успішно намагаються інтегрувати ромів у свої суспільства – Румунії, Угорщини, Словаччини, Франції. Слід визнати, що толерантність до представників цієї меншини по всій Європі є невисокою. Але з лідерами ромів принаймні розмовляють, вивчають внутрішні проблеми цього народу, спільно шукають шляхи їх вирішення. В Україні за різними оцінками від 260 до 400 тисяч ром. Це досить помітна цифра.

Там, де владні структури воліють не втручатися у розбірки автохтонів з цією нацменшиною, виникають цілі політичні рухи, які не лише збирають в кулак бажаючих громити циган, а й стають ідеологічною опорою Москви. Так, угорська партія "Йоббік" розкрутилася не тільки на націоналізмі та імперській ностальгії, але й на антиромських погромах. Частині угорців це подобалося, що привело "Йоббік" до парламенту. Офіційний Будапешт також отримував від євроструктур глибокі занепокоєння через сплеск насилля проти ромів. Проте різниця між Угорщиною й Україною у тому, що Угорщина давно в ЄС, а ми туди лише стукаємося. І кожен випадок міжнаціональних конфліктів робить європолітиків більш глухими до цього стукоту.