Різдво 25 грудня. Як відреагують українці, і що потрібно робити Епіфанію та Порошенку

Після створення помісної церкви одним із головних питань, яке цікавить українське суспільство, принаймні, християнську її частину, стане гіпотетичний перехід церкви на сучасний календар

Володимир Миленко
Журналіст Depo.ua
Різдво 25 грудня. Як відреагують українц…

Себто, у першу чергу, святкування Різдва не 7 січня, а 25 грудня. Як відреагують люди на цей крок, і що треба робити керівництву України, як духовному, так і світському?

Для початку давайте розділимо усіх тих, хто зараховує себе до християнської спільноти України, на дві частини. Перша – це ті люди, які обрали для себе той чи інший патріархат (говоримо ще про "доісторичні", дотомосні часи). Для спрощення візьмемо два найбільші масиви – УПЦ МП та УПЦ КП. На що пішли люди, які вирішили обрати долю парафіянина Української православної церкви Київського патріархату? Вони більш-менш свідомо вивели себе за межі канонічного світового православ'я, обрали шлях ізгоїв, розкольників. Для людей, які свідомо зараховують чи у "Фейсбуках" називають себе атеїстами, непросто зрозуміти усю глибину цього непростого рішення – але, повірте на слово, це було дійсно серйозне випробування.

Тепер же, коли ПЦУ є канонічно визнаною церквою, яка входить до Диптиху Вселенського патріархату (вважайте це православним аналогом ООН), змінити дату святкування Різдва з 7 січня на 25 грудня – це незрівнянно менша жертва. Якщо взагалі жертва. Справа в тому, що Різдву в православному християнстві передує Різдвяний, він же Пилипівський піст. А піст – це певні обмеження, в тому числі у їжі, веселощах та ін. Так от – особисто я знаю людей, які не святкують Новий рік саме тому, що він припадає на період посту. З церковної точки зору це логічно, із загальнолюдської – ні. А тепер переносимо Різдво у світському календарі на 25 грудня. (У церковному воно там завжди знаходилося.) І що маємо? Новий рік уже не в рамках Пилипівського посту! До того ж, цей нюанс – Різдво після Нового року – з'явився зовсім недавно, у ХХ вже столітті. В масштабах християнства чи навіть православ'я, як окремої його гілки, ці кілька десятків років – дрібниця. То хто з притомних людей чіплятиметься за цю дрібницю? І заради чого? Бо "діди святкували"? А діди дідів, між іншим, святкували ще по-нормальному. То на чиїх дідах зупинятися?

Але це, повторюся, мова про людей, які обирали собі церкву більш-менш свідомо. Є ж велика кількість людей, які ходять до тих чи інших церков, керуючись значно простішою, примітивнішою і практичнішою логікою. Приклад із власного життя. Ми з дружиною свідомо хрестили свого первістка у церкві, яка належала до Київського патріархату. І яке ж було наше здивування, коли ми, приїхавши на якесь церковне свято до свого храму, побачили там силу-силенну народу! Ні, звісно, частина з цих людей прийшла-приїхала, як і ми, цілком свідомо – таких людей можна було б ідентифікувати хоча б по тому, що вони були вдягнені у вишиванки. "Але що тут робить переважна більшість?" - замислилися ми.

Все виявилося дуже просто. Уявіть собі запорізький аналог Троєщини чи Салтівки. Величезний такий спальний район, по суті окреме місто. І на це "окреме місто", як я виявив – лише один наш, відтепер ПЦУшний храм святого Миколая. Ні, ще є кілька церков, в тому числі й "УПЦ МП", але вони, по-перше, знаходяться десь на околиці, тобто їх ще шукати треба, а то й взагалі у підвалі гуртожитку (це до того, яку кількість людей така церква вмістить). А тут – величезний храм, у центрі району, біля ринку, де постійно багато людей, де купа маршрутів громадського транспорту. Тобто - у всіх на очах.

От і ходили люди до "неканонічних розкольників". І не зупиняли їх ні невизнаність цієї церкви світовим православ'ям (якщо вони, ці любителі посвятити паски і горілки, взагалі знають про таке поняття), ні відповідні заяви керівництва РПЦ. Ба більше! Пам'ятаю, як їхав з лікарні, де лежала дружина з маленьким сином, за священиком. Їхав на таксі. Розговорилися із таксистом про мету моєї поїздки, так він і каже – а ось тут, мовляв (ми якраз гуртожиток проїздили, згаданий у попередньому абзаці), теж є церква, причому не якась там українська, а справжня, російська! Далі були ще якісь деталі знайомства і спілкування із тамтешнім попом, що мене вже не дуже цікавило. Але сам факт наявності тут, в Україні, російської православної церкви я відзначив. Ще й подумав – навіщо воно їм, є ж чудовий інструмент у вигляді УПЦ МП.

Ту історію із таксистом я, звісно ж, забув, а от зараз, під час роботи над статтею, згадав. Поліз шукати інформацію про цю загадкову церкву. І що виявилося! Це не та Російська православна церква, про яку і я тоді, і ви зараз усі подумали. Не та, що РПЦ, а та, що РосПЦ. Справжні розкольники, які з'явилися на світ буквально кілька років тому, уже в ХХІ столітті. А рівень охоплення ними парафіян можете оцінити самі – ось вам лінк. Це я до того веду, що таксиста не те що не збентежив розкольницький статус цієї церкви, а він, імовірно, взагалі про нього не знав. Російська церква – і російська, круто, солідно (для ватників, яких багато у моєму рідному Запоріжжі).

Отак от "прискіпливо" ставляться ці псевдохристияни до різних церковних нюансів. І так само відреагують на гіпотетичну зміну календаря – можливо, і побурчать десь на кухні, але, якщо вибору не матимуть, будуть ходити святити наїдки за новим календарем і випиватимуть удома за столом 25 грудня (а потім і 7 січня, за Старе нове Різдво). Процес декомунізації, знесення пам'ятників Леніну та перейменування вулиць чудово проілюстрував рівень можливого спротиву цієї аморфної маси.

Правда, є один нюанс. Декомунізація – це закон. Порушення якого може обернутися відповідними наслідками з боку державних органів. Зміна церковного календаря – не загрожує нічим. Тому контрпропаганда з боку РПЦ(У) - саме так має називатися в майбутньому так звана УПЦ МП - та її прихильників, на кшталт Новинського, може бути серйозною. Значить, головною задачею як ПЦУ, так і держави, є зменшення впливу на суспільство РПЦ(У) і новинських, виведення їх контрпропаганди на маргінеси, а вже потім – бажано, не затягуючи цей процес – і на новий календар перейти. Заодно кілька років в порядку експерименту святкуючи Різдво прямо два рази – і 25 грудня, і 7 січня. Дуже доречним в цій історії – і, вочевидь, спланованим – є вихідний день на "католицьке Різдво". Люди звикатимуть до вихідного 25-го – а там і до того, що вихідний не на порожньому місці, а з великим святом пов'язаний, звикнуть.

І ще один нюанс. Я недаремно згадав у попередньому абзаці католиків. Так вже склалося, що Різдво 25 грудня називають в Україні "католицьким", або – це в основному на Галичині – "польським". Максимум, на який можна сподіватися, це знання про григоріанський календар. І в цьому криється одна із головних пасток, у яку втрапив навіть митрополит Епіфаній. Ось він сказав у кінці грудня: "Більшість помісних православних церков святкують Різдво за новим, григоріанським, календарем". Але це не зовсім так. Єдиною православною церквою – і то не помісною, а автономною у складі Константинопольського патріархату – яка послуговується григоріанським календарем, є Православна Автономна Церква Фінляндії. 10 же помісних церков із Диптиху Вселенського патріархату користуються новоюліанським календарем. Так, він збігається із григоріанським аж до 2800 року, тобто для нас із вами і навіть для тих наших нащадків, яких ми встигнемо побачити за своє життя – назавжди. Але це два різні календарі. І плутати їх не варто.

В чому така принциповість? Та у самому створенні новоюліанського календаря. Справа в тому, що юліанський календар, яким зараз послуговуються 5 помісних православних церков – Єрусалимська, Російська, Сербська, Грузинська і Українська – давним-давно застарів. Саме тому, до речі, за наказом Папи Римського Григорія ХІІІ і був створений у 16-му столітті новий, значно точніший, календар, який назвали його іменем. І за яким усі ми з вами, як жителі України, живемо ще з 1918 року. Усі, крім православної церкви. Для якої перейти на "григоріанку" означало визнати вищість Рима. А це – питання політичне. І, значить, не вирішуване в принципі.

Та у ХХ столітті в Констиантинополі зрозуміли, що немає сенсу триматися, як воша за кожуха, старого, ще язичницького (юліанський-бо він на честь Гая Юлія Цезаря, який жив ще до появи християнства як такого) календаря. Саме тому сербський математик і астроном Мілутін Міланкович розробив новий календар, навіть точніший за григоріанський (розходження із сонячним роком у "новоюліанці" в 1 добу набігає за 43,5 тисячі років, а у "григоріанці" - за 3280 років; для порівняння, у старій "юліанці" - за 128 років). І саме на новоюліанський перейшли поступово 10 помісних православних церков – і осучаснившись, і не поступившись католикам у принциповому питанні.

А те, що питання принципове – ви побачите у перший же день офіційної заяви керівництва ПЦУ про перехід на новий календар. Про- і просто російські пропагандисти тут же затягнуть пісню про те, що "українські розкольники лягли під Ватикан, он і календарем їхнім користуються". Саме тому можна сказати, що Епіфаній припустився мимовільної помилки, згадавши "католицький" григоріанський, а не свій, "православний" новоюліанський календар. Суспільство, парафіян потрібно готувати до зміни календаря, наголошуючи на тому, що це не католицький, а якраз православний календар, яким користується не тільки церква-мати (Вселенський патріархат), а і майже увесь православний світ. Тобто що по суті не зміниться нічого – як був православний календар, так і буде православний календар, тільки сучасніший і точніший. Все ж таки, нинішні православні і фільми дивляться не на "Електроні" чи "Чайці", а на сучасних плазмах, і мобільними користуються, і інтернет юзають. Тобто живуть цілком сучасним життям. То чому церква має від цього сучасного життя відставати?

І коли ці роз'яснення, ця пропаганда ПЦУ і держави буде відповідного масштабу – переходу, точніше, повернення до Різдва 25 грудня Україна, крім купки маргіналів, не дуже й помітить.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme