ЧС 2018
Вибори-2019
Онлайн
Сектор
Спецпроекти
Країна Укропів

Різдво 25 грудня. Як відреагують українці, і що потрібно робити Епіфанію та Порошенку

Після створення помісної церкви одним із головних питань, яке цікавить українське суспільство, принаймні, християнську її частину, стане гіпотетичний перехід церкви на сучасний календар

Depo.Влада
9 січня 2019 10:00
ФОТО: depo.ua

Себто, у першу чергу, святкування Різдва не 7 січня, а 25 грудня. Як відреагують люди на цей крок, і що треба робити керівництву України, як духовному, так і світському?

Для початку давайте розділимо усіх тих, хто зараховує себе до християнської спільноти України, на дві частини. Перша – це ті люди, які обрали для себе той чи інший патріархат (говоримо ще про "доісторичні", дотомосні часи). Для спрощення візьмемо два найбільші масиви – УПЦ МП та УПЦ КП. На що пішли люди, які вирішили обрати долю парафіянина Української православної церкви Київського патріархату? Вони більш-менш свідомо вивели себе за межі канонічного світового православ'я, обрали шлях ізгоїв, розкольників. Для людей, які свідомо зараховують чи у "Фейсбуках" називають себе атеїстами, непросто зрозуміти усю глибину цього непростого рішення – але, повірте на слово, це було дійсно серйозне випробування.

Тепер же, коли ПЦУ є канонічно визнаною церквою, яка входить до Диптиху Вселенського патріархату (вважайте це православним аналогом ООН), змінити дату святкування Різдва з 7 січня на 25 грудня – це незрівнянно менша жертва. Якщо взагалі жертва. Справа в тому, що Різдву в православному християнстві передує Різдвяний, він же Пилипівський піст. А піст – це певні обмеження, в тому числі у їжі, веселощах та ін. Так от – особисто я знаю людей, які не святкують Новий рік саме тому, що він припадає на період посту. З церковної точки зору це логічно, із загальнолюдської – ні. А тепер переносимо Різдво у світському календарі на 25 грудня. (У церковному воно там завжди знаходилося.) І що маємо? Новий рік уже не в рамках Пилипівського посту! До того ж, цей нюанс – Різдво після Нового року – з'явився зовсім недавно, у ХХ вже столітті. В масштабах християнства чи навіть православ'я, як окремої його гілки, ці кілька десятків років – дрібниця. То хто з притомних людей чіплятиметься за цю дрібницю? І заради чого? Бо "діди святкували"? А діди дідів, між іншим, святкували ще по-нормальному. То на чиїх дідах зупинятися?

Але це, повторюся, мова про людей, які обирали собі церкву більш-менш свідомо. Є ж велика кількість людей, які ходять до тих чи інших церков, керуючись значно простішою, примітивнішою і практичнішою логікою. Приклад із власного життя. Ми з дружиною свідомо хрестили свого первістка у церкві, яка належала до Київського патріархату. І яке ж було наше здивування, коли ми, приїхавши на якесь церковне свято до свого храму, побачили там силу-силенну народу! Ні, звісно, частина з цих людей прийшла-приїхала, як і ми, цілком свідомо – таких людей можна було б ідентифікувати хоча б по тому, що вони були вдягнені у вишиванки. "Але що тут робить переважна більшість?" - замислилися ми.

Все виявилося дуже просто. Уявіть собі запорізький аналог Троєщини чи Салтівки. Величезний такий спальний район, по суті окреме місто. І на це "окреме місто", як я виявив – лише один наш, відтепер ПЦУшний храм святого Миколая. Ні, ще є кілька церков, в тому числі й "УПЦ МП", але вони, по-перше, знаходяться десь на околиці, тобто їх ще шукати треба, а то й взагалі у підвалі гуртожитку (це до того, яку кількість людей така церква вмістить). А тут – величезний храм, у центрі району, біля ринку, де постійно багато людей, де купа маршрутів громадського транспорту. Тобто - у всіх на очах.

От і ходили люди до "неканонічних розкольників". І не зупиняли їх ні невизнаність цієї церкви світовим православ'ям (якщо вони, ці любителі посвятити паски і горілки, взагалі знають про таке поняття), ні відповідні заяви керівництва РПЦ. Ба більше! Пам'ятаю, як їхав з лікарні, де лежала дружина з маленьким сином, за священиком. Їхав на таксі. Розговорилися із таксистом про мету моєї поїздки, так він і каже – а ось тут, мовляв (ми якраз гуртожиток проїздили, згаданий у попередньому абзаці), теж є церква, причому не якась там українська, а справжня, російська! Далі були ще якісь деталі знайомства і спілкування із тамтешнім попом, що мене вже не дуже цікавило. Але сам факт наявності тут, в Україні, російської православної церкви я відзначив. Ще й подумав – навіщо воно їм, є ж чудовий інструмент у вигляді УПЦ МП.

Ту історію із таксистом я, звісно ж, забув, а от зараз, під час роботи над статтею, згадав. Поліз шукати інформацію про цю загадкову церкву. І що виявилося! Це не та Російська православна церква, про яку і я тоді, і ви зараз усі подумали. Не та, що РПЦ, а та, що РосПЦ. Справжні розкольники, які з'явилися на світ буквально кілька років тому, уже в ХХІ столітті. А рівень охоплення ними парафіян можете оцінити самі – ось вам лінк. Це я до того веду, що таксиста не те що не збентежив розкольницький статус цієї церкви, а він, імовірно, взагалі про нього не знав. Російська церква – і російська, круто, солідно (для ватників, яких багато у моєму рідному Запоріжжі).

Отак от "прискіпливо" ставляться ці псевдохристияни до різних церковних нюансів. І так само відреагують на гіпотетичну зміну календаря – можливо, і побурчать десь на кухні, але, якщо вибору не матимуть, будуть ходити святити наїдки за новим календарем і випиватимуть удома за столом 25 грудня (а потім і 7 січня, за Старе нове Різдво). Процес декомунізації, знесення пам'ятників Леніну та перейменування вулиць чудово проілюстрував рівень можливого спротиву цієї аморфної маси.

Правда, є один нюанс. Декомунізація – це закон. Порушення якого може обернутися відповідними наслідками з боку державних органів. Зміна церковного календаря – не загрожує нічим. Тому контрпропаганда з боку РПЦ(У) - саме так має називатися в майбутньому так звана УПЦ МП - та її прихильників, на кшталт Новинського, може бути серйозною. Значить, головною задачею як ПЦУ, так і держави, є зменшення впливу на суспільство РПЦ(У) і новинських, виведення їх контрпропаганди на маргінеси, а вже потім – бажано, не затягуючи цей процес – і на новий календар перейти. Заодно кілька років в порядку експерименту святкуючи Різдво прямо два рази – і 25 грудня, і 7 січня. Дуже доречним в цій історії – і, вочевидь, спланованим – є вихідний день на "католицьке Різдво". Люди звикатимуть до вихідного 25-го – а там і до того, що вихідний не на порожньому місці, а з великим святом пов'язаний, звикнуть.

І ще один нюанс. Я недаремно згадав у попередньому абзаці католиків. Так вже склалося, що Різдво 25 грудня називають в Україні "католицьким", або – це в основному на Галичині – "польським". Максимум, на який можна сподіватися, це знання про григоріанський календар. І в цьому криється одна із головних пасток, у яку втрапив навіть митрополит Епіфаній. Ось він сказав у кінці грудня: "Більшість помісних православних церков святкують Різдво за новим, григоріанським, календарем". Але це не зовсім так. Єдиною православною церквою – і то не помісною, а автономною у складі Константинопольського патріархату – яка послуговується григоріанським календарем, є Православна Автономна Церква Фінляндії. 10 же помісних церков із Диптиху Вселенського патріархату користуються новоюліанським календарем. Так, він збігається із григоріанським аж до 2800 року, тобто для нас із вами і навіть для тих наших нащадків, яких ми встигнемо побачити за своє життя – назавжди. Але це два різні календарі. І плутати їх не варто.

В чому така принциповість? Та у самому створенні новоюліанського календаря. Справа в тому, що юліанський календар, яким зараз послуговуються 5 помісних православних церков – Єрусалимська, Російська, Сербська, Грузинська і Українська – давним-давно застарів. Саме тому, до речі, за наказом Папи Римського Григорія ХІІІ і був створений у 16-му столітті новий, значно точніший, календар, який назвали його іменем. І за яким усі ми з вами, як жителі України, живемо ще з 1918 року. Усі, крім православної церкви. Для якої перейти на "григоріанку" означало визнати вищість Рима. А це – питання політичне. І, значить, не вирішуване в принципі.

Та у ХХ столітті в Констиантинополі зрозуміли, що немає сенсу триматися, як воша за кожуха, старого, ще язичницького (юліанський-бо він на честь Гая Юлія Цезаря, який жив ще до появи християнства як такого) календаря. Саме тому сербський математик і астроном Мілутін Міланкович розробив новий календар, навіть точніший за григоріанський (розходження із сонячним роком у "новоюліанці" в 1 добу набігає за 43,5 тисячі років, а у "григоріанці" - за 3280 років; для порівняння, у старій "юліанці" - за 128 років). І саме на новоюліанський перейшли поступово 10 помісних православних церков – і осучаснившись, і не поступившись католикам у принциповому питанні.

А те, що питання принципове – ви побачите у перший же день офіційної заяви керівництва ПЦУ про перехід на новий календар. Про- і просто російські пропагандисти тут же затягнуть пісню про те, що "українські розкольники лягли під Ватикан, он і календарем їхнім користуються". Саме тому можна сказати, що Епіфаній припустився мимовільної помилки, згадавши "католицький" григоріанський, а не свій, "православний" новоюліанський календар. Суспільство, парафіян потрібно готувати до зміни календаря, наголошуючи на тому, що це не католицький, а якраз православний календар, яким користується не тільки церква-мати (Вселенський патріархат), а і майже увесь православний світ. Тобто що по суті не зміниться нічого – як був православний календар, так і буде православний календар, тільки сучасніший і точніший. Все ж таки, нинішні православні і фільми дивляться не на "Електроні" чи "Чайці", а на сучасних плазмах, і мобільними користуються, і інтернет юзають. Тобто живуть цілком сучасним життям. То чому церква має від цього сучасного життя відставати?

І коли ці роз'яснення, ця пропаганда ПЦУ і держави буде відповідного масштабу – переходу, точніше, повернення до Різдва 25 грудня Україна, крім купки маргіналів, не дуже й помітить.

Більше новин політики читайте на Depo.Влада