Рік Зеленського: Чому українці вважають, що країна іде хибним шляхом, але президент все одно - молодець

Дедалі більше українців стали помічати, що наша країна рухається кудись не туди. Та поки це не заважає їм вважати Володимира Зеленського найбільш популярним політиком. Можливо, в уяві людей держава, як у класичному "За двома зайцями" - це щось одне, а президент і його "слуги" – щось інше?

Рік Зеленського: Чому українці вважають,…

Сьогодні президент України Володимир Зеленський дасть підсумкову річну пресконференцію. На неї не пустили низку опозиційних ЗМІ, таких як Depo.ua, Тиждень, Букви, а ще журналістів Бабеля, Скрипіна і чимало інших. Головне, що акредитували журналіста Шарія. Мотивують це коронавірусним карантином, але методика відбору ЗМІ залишається невідомою, що на рівному місці знову демонструє "фейл" президента в комунікації. Невдоволення журналістів можна було б уникнути, якби заздалегідь проговорили можливість ставити питання онлайн. 

Це тільки один приклад негативу, який здебільшого буде непоміченим електоратом президента. Бо людям здебільшого байдуже, кого пустили, а кого ні. І от про людей ми і поговоримо сьогодні. Проаналізуємо останню соціологію. 


Український парадокс: країна – не туди, а президент – правильним курсом

Сьогодні третина жителів України продовжує вважати правильним напрям, яким країна рухається у перший рік президентства Зеленського. Але половина вже щось підозрює і каже, що напрям цей – неправильний. Такі дані отримала соціологічна група "Рейтинг", яка у травні опитала телефоном 3 тисячі українців. Серед оптимістів, що природньо, переважає молодь і прихильники президента та його партії "Слуга народу".

Цікаво порівняти ці дані з оцінками вектору руху країни за часів попереднього президента Петра Порошенка:

Парадоксально, та при всіх сумнівах у напрямку руху країни особисто лідеру держави довіряють значно більше респондентів, ніж виявилося "свідків правильного курсу". Так чи інакше, на старті другого року свого перебування на Банковій Володимир Зеленський і далі впевнено очолює рейтинг довіри серед політиків: йому довіряють 57% опитаних, не довіряють – 37%.

Порівняйте наступні дані з оцінкою курсу країни. Отже: кожен третій опитаний "Рейтингом" оцінив перший рік правління Зеленського на "відмінно" чи "добре", 37% заплющили очі на негатив і поставили Зе умовну "трієчку". Лише третина вважає роботу шостого гаранта незадовільною або жахливою.

Дещо гірше ставляться до Зеленського жителі Сходу, мешканці міст, старше покоління респондентів, виборці Петра Порошенка і Юрія Бойка. Симпатизують йому молодь, мешканці Півдня, Центру й Заходу.

Які ж головні досягнення молодого лідера держави за цей рік належно оцінили його прихильники? Безумовні хіти – звільнення полонених і заручників та… боротьба із коронавірусом (все ж відео спрацювали?). Гірші оцінки отримали успіхи Зеленського у справі об’єднання країни, міжнародній політиці, зміцненні обороноздатності, соціальному захисті населення, оновленні кадрів у владі та реформі освіти.

У явний "мінус" нинішньому главі держави пішли відсутність результатів у зменшенні впливу олігархів на політику, земельній і медичній реформах, боротьбі з корупцією, економічному розвитку і припиненні вогню на Донбасі. Причому негативні оцінки у подоланні корупції, реформах медицини і аграрної сфери та деолігархізації країни дали не менше третини прихильників Зеленського.

За спиною лідера – пустка

До перспектив Зеленського повернемося далі. А поки кинемо погляд за спину лідера. Хвилюватися йому підстав немає. Голові парламенту Дмитру Разумкову довіряють 25%, не довіряють – 33%. Вочевидь людині, яку час від часу називають майбутньою зіркою вітчизняного тьмяного політичного небосхилу, є куди зростати. Та це питання прихильності до нього володарів мільярдних статків і телевізійних каналів, які ліпили лідерів громадської думки ще й не з такого матеріалу.

Прем’єр-міністру Денису Шмигалю довіряють "аж" 14%, не довіряють - 39%. Показово й те, що понад третина опитаних взагалі не змогла визначитися зі ставленням до формально другої і третьої осіб у державі: швидше за все, просто не знають, хто на цей момент у нас виконує ролі спікера і прем’єра. Є Зеленський – а всіх інших зробимо разом.

Недовіра помітно переважає у ставленні респондентів до всіх відомих гравців політичної арени: співголови "Опозиційної платформи – За життя" Юрія Бойка (йому довіряють 25%, не довіряють – 57%), співака і вже просто нардепа Святослава Вакарчука (24% проти 61%). Лідерами недовіри є Юлія Тимошенко (їй довіряють 22%, ні – 72%,) і Петро Порошенко (20% проти 76%). Що ж, у виборця гарна пам'ять, у тому числі - на гучні звинувачення з телеекранів. І байдуже, що вони досі не знайшли підтвердження… Ну не люблять у нас тих, кого вчора ледь не носили на руках. Між іншим, тут варто задуматися й нинішньому кумиру мільйонів. Але у його оточенні, звісно, дивляться у перспективу більш оптимістично.

Адже "якщо завтра… президентські вибори", то українці повторили б свій минулорічний вибір. Із тих, хто визначився з вибором, майже 40% проголосували б за Зеленського, до 14% - за Бойка, понад 1% готові висловити підтримку п’ятому президенту, 8,6% вкинуть бюлетені за Тимошенко, 6% підтримали б непомітного зараз Ігоря Смешка. Майже кожен десятий виборець думатиме до останнього, бо не бачить свого кандидата.

Майже аналогічна ситуації 2019 року картина склалася б нині у гіпотетичному другому турі. Вибору між Зеленським і Порошенком в уяві опитаних практично не існує: 75% підтримали б чинного президента. Така ж ситуація склалася б, якби у другому турі Зеленський зустрівся з Бойком чи Тимошенко: перевага Зе була в б рази.

Уся президентська рать

Кращим президентом за всю нашу 30-річну новітню історію назвали Володимира Зеленського аж 16% опитаних "Рейтингом". Це другий показник (мало ще працює на посту Володимир Олександрович), а найкращим президентом України кожен п’ятий учасник опитування вважає Леоніда Кучму. Цікаво, чи всі респонденти досягли зрілості за часів цього гаранта і скільки з них голосували за Кучму на виборах 1999-го і особливо - в 1994 році.

Кожен четвертий опитаний не зміг визначити з президентів свого фаворита або сказав, що таких взагалі немає. 13% пам’ятають часи першого президента Леоніда Кравчука і вважають його лідером №1. Це на 1% більше за кількість тих, хто вважає ефективним президентом Порошенка. Аж 9% знайшли риси сильного глави держави у Віктора Януковича. І лише 6% назвали кращим президентом Віктора Ющенка. Останній, нагадаємо, на початках своєї каденції мав кредит довіри чи не співставний із тим, що його виборець за 15 років видав Зеленському. Але – sic transit gloria mundi, або "так минає слава українських політиків".

Парадоксально й те, якими словами із категорії пристойних охарактеризували учасники опитування правління всіх гарантів. Зі зрозумілими регіональними відмінностями і поділом на Південь-Схід і Центр-Захід часи правління Кучми і Зеленського усереднена більшість назвали епохою розвитку в Україні. Натомість роки правління Ющенка українці назвали застоєм, а каденції Януковича і Порошенка – взагалі занепадом. Оцінки за цією шкалою мають свої чіткі регіональні відмінності.

Пояснити ставлення до періоду Кучми як до часу зростання можна: тоді наша країна і національна економіка долала негативні наслідки пережитого в першій половині 90-их і спиналася на ноги, роблячи як вірні, так і помилкові кроки та використовуючи сприятливу світову кон’юнктуру. Але динаміка була загалом позитивною. Оцінки респондентами часів трьох наступних лідерів держави спишемо на суб’єктивні відчуття від процесів, реальні наслідки яких, особливо у перспективі, здатні оцінити далеко не всі пересічні громадяни.

Зараз виборцям в загальних рисах подобається те, що вони бачать і відчувають у роботі Зеленського. Значить, наростання економічної кризи ще не відчулося в нашій країні так, як очікували скептики. Останні тепер говорять про осінь-зиму як про "час прозріння" більшості виборців і кардинальної зміни ставлення до чинної влади. Тим часом рейтинги – і особисто Володимира Зеленського, і "слуг народу" - почали знижуватися, але поки це відбувається дуже повільно. Можна сказати, популярність президента коливається в межах, які були визначені вибором народу на президентських виборах.

"Слуги" свого президента

Здається, якби "Слуги народу" не було, то її варто було б вигадати, щоб український виборець нарешті знайшов свій ідеал. Які б скандали не траплялися за рік у бурхливому житті законодавців із партії "Слуга народу", що на очах втратила статус монобільшості в парламенті, жоден "секс, драгс, рок-н-рол" не заважає виборцям вважати цю команду пасажирів зеленого кадрового ліфту безальтернативною. 34% тих, хто має намір голосувати на виборах у Раду і визначився із вибором, принесли "слугам" впевнене лідерство серед парламентських сил. На підтримку ОПЗЖ висловилися 15%, "Європейської солідарності" Петра Порошенка – 14%, "Батьківщини" – 9%. Лише по 3% готові підтримати партію Шарія, "Українську стратегію" Володимира Гройсмана, "Свободу" Олега Тягнибока і "Голос" Святослава Вакарчука. Із таким результатом ці структури не потрапили б до стін парламенту.

Отже, Володимир Зеленський продовжує працювати "локомотивом" і тягнути за собою в немислиму для української політики височінь своїх-народних "слуг". Доки вистачатиме наснаги йому – доти й "слуги" залишатимуться на коні. Але тенденція для "слуг" поволі починає вимальовуватися неприваблива. Ось який вона має вигляд у графіці від "Рейтингу":

Зниження рівня підтримки партії влади триває. Поки йдеться про плавний рух. Чи переросте воно в піке – покажуть події в економіці, соціальній сфері та зовнішній політиці, що відбуватимуться у наступні місяці.

***

Що з усього виявленого соціологами випливає? Хаос – ось те, що домінує в колективній свідомості українців. А в хаосі можливо все. Значна частина народу продовжує бачити в Зеленському проекцію своїх мрій, персонажа красивої історії про Лідера, який прийшов дати всім Щастя – кожному своє, і хай ніхто не піде ображений. Він все ще хоче "зробити їх разом", але заважають різні негідники. І своїх приватних негідників маленькі українці екстраполюють на президента – просто у нього негідники більші. І саме ці вороги збивають нас із курсу "туди" і штовхають "не туди". Причому точка призначення тут може відрізнятися діаметрально – від Європи до Росії. Головне, що віра ще не згасла і цей вогник горітиме, поки економіка триматиме "тридцять шість і шість", і, як кажуть у мелодрамах, поки смерть не розлучить нас. Тобто поки виборець не втратить віру в найбільш парадоксальний політичний проект у нашій новій історії.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"