Рандеву президентів: Як нас призвичаять до дружби Зеленського і Путіна

Банкова готує суспільну думку до нового етапу стосунків між Україною та Росією

Рандеву президентів: Як нас призвичаять…

На Банковій у Зеленського святкують усунення Владислава Суркова з українського питання у Кремлі і готуються у тісних обіймах з новим куратором від Путіна Дмитром Козаком розпочинати новий етап українсько-російських стосунків. І в рамках потепління вже обкатують суперечливу тему майбутньої особистої зустрічі Зеленського з Путіним, пише Depo.ua.

Офіс президента Зеленського через свій медійний рупор у складі кількох анонімних телеграм-каналів протягує у суспільну свідомість необхідність і невідворотність особистої зустрічі вже у найближчому майбутньому.

Де зустрічатимуться

Повідомляється, що підготовка до зустрічі між президентами триває вже два тижні. І йдеться не про "зустріч на ногах", яку анонсували під час проведення Форуму у Ізраїлі минулого тижня. А про повноцінну двосторонню зустріч, яка матиме цілком відчутні результати. Не виключено, що ізраїльський контакт скасували саме через небажання "псувати апетит перед обідом", а винести на офіційну зустріч всі суттєві домовленості.

Від України цей процес курує помічник Зеленського Андрій Єрмак, а від Росії - заступник голови адміністрації Путіна Дмитро Козак.

Симптоматично, що меседжі про зустріч подаються не у вигляді обговорення предмету самміту, а через обігрування такого "важливого" питання як місце зустрічі співрозмовників. Треба віддати належне маніпулятивній тактиці президентських комунікаторів: так суспільство призвичаїться до думки, що особисті прямі зустрічи з Путіним вже не є "зрадою" і "зашкваром".

Як можна зрозуміти з неофіційних витоків через телеграм-канали, які міцно асоціюються з ОП, сторони поки не досягли компромісу щодо місця та часу майбутнього рандеву.

Україна нібито пропонувала Мінськ, але цей варіант не влаштував Кремль. Можливо причиною була не стільки Україна, скільки Лукашенко, якому Путін просто не захотів кинути цю кістку і дозволити попозувати перед світом у якості миротворця.

Варіант запропонований натомість Росією про зустріч у Москві чи Сочі зі зрозумілих причини відкинув сам Зеленський.

Тож наступним обговорюваним місцем є Мюнхен, де 14 лютого розпочнеться традиційна щорічна конференція з безпеки. Але і цей варіант не є остаточним, адже цей захід, виходячи з минулого досвіду, не надто заохочувався лідерами держав - там тусуються переважно міністри провідних країн та лідери країн другорядних. Також полюбляють посвітити обличчями Тимошенко та, наприклад, Гриценко. Ну і Пинчук зі своїм неодмінним "сніданком".

Путін не жалує Мюнхен з 2007 року, коли на тій самій Мюнхенській конференції він проголосив промову, яка поклала початок напруженню зі Сполученими Штатами. Тоді російський президент звинуватив США і НАТО у міжнародному свавіллі, натякаючи в тому числі і на підтримку Помаранчевої революції в Києві, що відбулася за пару років до того і стала поворотною точкою у зміні української зовнішньополітичної орієнтації.

Тому візит Путіна в Мюнхен цього року може бути неправильно сприйнятий у символічному сенсі - буцімто він шукатиме миру після тривалого загострення. З іншого боку, якщо Путін таки збереться у Мюнхен, то саме такий сигнал про пошук примирення він, ймовірно, і посилатиме у Вашингтон.

Втім, у навмисної інформаційної плутанини із місцем переговорів може бути ще одна мета. Адже якщо зустріч таки вирішать зробити неофіційною, такий різнобій у меседжах дозволить уникнути скандалів. Якщо наразі вже є низка варіантів (і, наприклад, версія з російськими містами завідомо абсурдна, бо Банкова навряд чи наважиться на іміджеве самогубство), а в майбутньому їх з'явиться ще кілька, відстежити, де саме пройдуть  стане складніше. Тож вірогідність таких скандалів, як з Оманом, де, за версією деяких аналітиків, Зеленський міг зустрічатися з Скурковим, значно знижується. Себто, за потреби, лідерам держав буде набагато легше провести переговори інкогніто, не сповістивши громадськість про досягнуті домовленості. Або знову ж таки, обмежитися плітками "джерел телеканалів", проштовхнувши потрібний меседж. 

При цьому самі канали практично не ризикують своєю репутацією. Адже за потрібної нагоди вони можуть підняти один з багатьох меседжів (хай ті і суперечать один одному) і похвалитися, мовляв, про все дізналися найпершими. 

Хто поступиться

Де б не відбулася зустріч, основним предметом розмови президентів залишатиметься донбаський кейс. Головною червоною лінією, яку не наважуються перетинати ні Путін, ні Зеленський, є питання мінських угод. Зеленський не хоче виконувати існуючу редакцію, яка передбачає проведення виборів під контролем з боку російських військових, а наполягає на тому, аби перед голосуванням Україна отримала контроль на українсько-російським кордоном.

Натомість Путін не погоджується на те, щоб впустити українських прикордонників, оскільки це відірве "Л/ДНР" від російської "цицьки" і позбавить бойовиків трафіку зброї, ресурсу та політичних вказівок. А разом з тим буде втрачено і російський контроль над окупованими територіями.

Зустрічатись Путіну і Зеленському й справді немає сенсу допоки не буде досягнуто реального компромісу щодо цього питання.

Якщо Путін піде на поступки і віддасть кордон, а значить і контроль над Донбасом в руки Зеленського, та ще й зробить це у знаковому Мюнхені - це означатиме велику ймовірність потепління з Америкою, зняття санкцій та багато інших принад. Але ймовірність такого перевороту - надто мізерна.

Тому, швидщше за все, поступок слід очікувати таки з боку Володимира Зеленського. І передвісником готовності українського президента до компромісу є вкинуте в інформаційний простір тими ж телеграм-рупорами Банкової питання проведення всеукраїнського референдуму про особливий статус Донбасу. Мовляв, внутрішні соціологічні заміри показують підтримку народом цієї ініціативи і дозволяють Зеленському розраховувати на схвалення українського народу.

Позитивний результат на референдумі дозволить українському президенту умити руки і перекласти відповідальність на той самий народ. Мовляв, "це не я пішов на поступки Путіну і дозволив вибори під дулами російських автоматів -  так вирішив народ".

На виході це означатиме виконання політичної частини Мінських угод з усіма логічними наслідками: легітимізацією проросійського анклаву на Донбасі і подальше вмонтування сепаратистів у політичну конструкцію України. Це, у свою чергу, дасть Путіну суттєвий важіль для управління нашою країною.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"