Провал Йованович: Чому вплив США на українські вибори - це міф

Після закриття виборчих дільниць 31-го березня та оприлюднення результатів екзит-полів стало зрозуміло, що в другий тур виборів, швидше за все, проходять Володимир Зеленський з приблизно 30% голосів виборців та чинний президент Петро Порошенко, який зумів отримати 18%. 

Окрім суто внутрішньоукраїнської картини цих перегонів, про яку Depo.ua писав тут, варто відмітити ще й важливу заокеанську особливість. А саме роль США. В Україні панує думка, що той кандидат, якого підтримує Білий дім, обов'язково має "золоту акцію" і повинен перемагати в умовах відносної непопулярності проросійських лідерів. Тому чимало кандидатів прагнуть заручитися знаками підтримки Заходу перед виборами.

Для Петра Порошенка справді була важливою увага віце-президента США Майка Пенса під час Мюнхенської конференції з безпеки у лютому, яку він таки отримав. Пенс з Порошенком зустрівся і сказав, що США з Україною. Але той захід був офіційним. Безпосередньо перед виборами, як показує історія наших перегонів, Білий дім не показує, принаймні публічно, жодних ознак уваги до кандидатів.  

Не було цього і напередодні першого туру перегонів-2019. Зокрема, в деяких проросійських ЗМІ писали, що Порошенко хоче домогтися напередодні виборів зустрічі з Дональдом Трампом чи держсекретарем США Майком Помпео. Але інформація виявилася фейком - ніяких публічних контактів не було, бо Порошенко - це не тільки президент, але й кандидат. 

Та тональність публікацій у європейській та американській пресі, де активно писали про наші вибори, давала зрозуміти, що для Заходу Порошенко є зручним кандидатом. Але і Зеленського з Тимошенко там не списували з рахунків. Вони швидше є прийнятними. Втім, була ще одна людина, яку на Заході розглядали в якості альтернативи трьом фаворитам - Анатолій Гриценко. До його команди приєдналися відомі антикорупціонери - Світлана Заліщук, котра є частою гостею американського посольства, а також Мустафа Найєм. Разом з ними був і Сергій Лещенко, хоча останній швидше прагнув всидіти на двох стільцях і після оголошення екзит-полів 31-го березня був помічений в штабі Зеленського. Комік раніше кликав його в свою команду. Між іншим, послиня США в Україні Марі Йованович зустрічалася з Гриценком за лічені дні до виборів. Про що Анатолій Степанович поспішив розповісти власним виборцям у "Фейсбуці".

Таке враження, що в США ставили спочатку на Порошенка, але в останній момент вирішили придивитися ближче і до Гриценка. Особливо після того, як з ним злився Андрій Садовий. Мова про демократичне крило американського політикуму, яке намагається грати у власну гру і, не без участі відомого філантропа Джорджа Сороса, впливати на українську політику завдяки антикорупціонерам, наприклад ЦПК Шабуніна (нещодавно про це писало популярне республіканське видання The Hill в рамках #Луценкогейту). В Порошенка ж, швидше за все, вирішили дружити з республіканцями - все той же #Луценкогейт може доводити це.

Окремою ініціативою та умовою до української влади в американського лобі в останні п’ять років було створення та просування антикорупційних органів, на захист яких постійно ставала амбасада США. Мотив американців був цілком пристойним - антикорупційні інститути потрібні. І рано чи пізно вони справді гратимуть важливу роль в системі нашого правосуддя. Але через особливість українського суспільства і кадрів, котрі увійшли в ці органи, ситуація була зовсім не такою, як задумувалося. 

Самі ці органи мали працювати під наглядом з-за океану. В ідеалі це виглядало наче і правильно – якщо Київ у сфері інтересів Сполучених Штатів, то Вашингтон має контролювати українську еліту і завдяки тому ж НАБУ показувати нашому суспільству, що корупція в Україні викорінюється. Утім сталося не так, як гадалося. Відразу після того, як Антикорупційне Бюро почало свої розслідування, тема корупції у владі була взята на озброєння противниками влади. І у нас, і за поребриком. Далі розіграти карту "геть корумпованих політиків" було справою часу. До цього долучилися і друзі НАБУ з різних грантових організацій, які зіграли роль корисних ідіотів, і відверті вороги держави. І рано або пізно, точніше, під президентські вибори, ця технологія мала вибухнути купою скандалів, пов’язаних саме з оточенням президента. Якщо в першому акті п’єси на стіні висить рушниця, в останньому вона вистрілить. Так і тут: якщо у першому акті ніби й щирої допомоги Україні з’явилося НАБУ, то в передвиборчому акті вистрілили і по ньому, і по владі. Як, власне, сталося зі скандалом в оборонці. Скоріше за все, пані Йованович зовсім не хотіла, щоб це сталося, проте не врахування амбасадою українських реалій і неврахування надмірного впливу на політичні розклади в нашій країні з боку Москви, спричинили цілу низку гучних скандалів. І на даний момент – далеко не стовідсоткові, м’яко кажучи, шанси Порошенка на перемогу 21 квітня 2019 року. 

Паралельно з цим провалився і Гриценко, який за різними даними не дотягнув навіть до 8%. Все це означає, що думка про безмежний вплив американців, яка існує в українському суспільстві та навіть політикумі, є своєрідним міфом. І саме українці самостійно обирають президента, а не Білий дім його в той чи інший спосіб "призначає". Безперечно, "культ Карго" в нашій політиці житиме ще довго. Але результат цих виборів необхідно розглянути і зрозуміти, що ніхто окрім нас не обирає тут лідерів. Заокеанські та інші сили можуть лише працювати з конкретною особою по факту здобуття нею булави. І всі їхні спроби протягнути потрібного їм кандидата дуже легко можуть провалитися через погляди саме українського виборця. Зеленський із 30% - яскравий тому приклад. 

Окремий момент - в чомусь американське лобі в Україні переграло саме себе. Тут мова про вже згадану історію з роботою антикорупціонерів по оточенню Порошенка. А це означає, що за занадто велике бажання проводити власну політику в Україні особливо активні американські дипломати скоро можуть поплатитися посадами за власний провал.